До Михайловского не дотягивает. Тема интересная, но язык тяжеловат.
2 Potapych
Хрюкнула свинья, из недостраны, с искусственным языком, самым большим достижением которой - самый большой трезубец из сала. А чем ты можешь похвастаться, ну кроме участия в ВОВ на стороне Гитлера, расстрела евреев в Бабьем Яру и Волыньской резни?.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
Трава падає вниз на його волосся, одяг. Жилавий мовчки сідає, обережно кладе карабін на коліна і також задирає голову вгору. Там товстими флюоресцентними лініями викреслені обриси людини. Чоловік сидить за столом і час від часу, відкопилюючи товсту нижню губу, пише щось величезною, наче гора, ручкою на невидимому аркуші паперу. Ось він написав ще рядок. І нараз рівнина зникла.
Вони вже на околиці лісу. Крізь зарості лозняка видніється річка, на березі червоніють цегляні руїни. Двоє здригаються, здивовано озираються. Кожен із них раптом відчув, що коли вони не встигнуть добігти до руїн і сховатися там, то загинуть. Чому? Незрозуміло. Просто знають, що треба бігти, і біжать. Коли вони, захекавшись, вриваються в руїни, довгий уже без карабіна. Чортихаючись, він підбігає до протитанкової гармати. Попелясті кільця волосся лізуть йому в очі, і він відкидає їх рухом голови. Простягає руки. Вимагає снаряд. Його напарник подає снаряди швидко і вміло, мовби робив це впродовж усього життя. Ось він випадково зачепився за камінь і розбив до крові лікоть, але навіть не помічає цього, продовжує роботу. Від лісу, плавно розхитуючись, швидко сунуть якісь дивні високі автомобілі, віддалено нагадуючи танки. Постріл, другий — і машини лопаються, мов мильні бульбашки, лиш неголосний скляний дзвін проноситься по долині і тане. Двоє занепокоєно вдивляються в темніючий ліс і падають на червоний цегляний щебінь. Довгий припалює цигарку. Зовні він спокійний, але руки дрібно тремтять і час від часу нервово сіпається око. Хочеться їсти. Сонце зависло над лісом і більше не рухається. Зупинилася течія річки. Під останнім поривом вітру схилилася та так і застигла трава. Силует, обхопивши голову руками, не кліпаючи дивиться на них. Губи його ворушаться, він щось говорить. Певніше, навіть не говорить, а співає, похитуючись то в один, то в другий бік. Ось вони прислухались. Ніби далекий заобрійний гуркіт грому, до них долинули слова:
— Личаки, личаки ви мої, личаки нетоптанії!
Обидва перезирнулися і раптом приречено і шалено зареготали.
— Ну й сволота, — без обурення сказав він, — прикінчить нас завтра.
Довгий вперше за весь час усміхнувся, невизначено повів плечима і взявся чистити карабін, що з’явився невідомо звідки.
— Кинув би ти його, — порадив балакучий, — літературному герою зовсім ні до чого тягати за собою різний непотріб. Коли знадобиться, все з’явиться само собою. Адже з’явилася гармата. Він потурбується, — нижчий показав головою нагору.
Силует у цей час стягав через голову майку, кинув її на спинку стільця. Взяв банку і почав пити. Розмірено рухався величезний у півнеба кадик.
— П’є, — заздрісно прошепотів балакучий.
— Здається, це молоко, — нараз розхвилювався довгий і навіть відклав карабін.
— Ого, — здивувався нижчий, — заговорив зрештою.
Але той лиш махнув рукою і знову зайнявся карабіном. Силует поставив напівпорожню банку на стіл, попихкуючи цигаркою, ліг.
“Ну, нічого, — думав Крупнов, — залишилося зовсім небагато. Головне, річ виходить добротною. Усі вчинки вмотивовані, характери змальовано досить рельєфно, — він з насолодою затягнувся цигаркою і випустив струмінь диму. — Можливо, дещо зловживав жаргонізмами, ну, це задля більшої вірогідності. Проте деталі — майже тургенєвські. Отже, — підсумував він, — загін розбито. Залишилося тільки двоє. Досить їм уже брести. З сил вибилися, виснажені. Так-так. Досить. Отже, завтра в останньому страшному бою й приймуть вони геройську смерть. Це буде апофеозом. Тією останньою і чистою нотою, на якій урветься повість…
Крупнов повернувся набік. Голосно булькнуло в шлунку недавно випите молоко. Думки текли спокійно і плавно: “А далі лишаться дрібні недоробки. Це однаково, що покрити лаком уже виготовлену і пофарбовану річ… всього лише покрити лаком…” У вікно зазирала синя зірка, піднявшись над ламаною лінією чорного лісу. Порипувала розсохла за літо підлога.
Крупнов спав.
— Спить, — хитнув головою невисокий.
Він роззув черевики і задоволено поворушив брудними пальцями.
— Ти, якщо вже заговорив, то не мовчи, — не вгавав він. — Розкажи про себе. Як звати, се-те.
— Не знаю, — зморщив лоба довгий, — слово честі, не знаю. Одне мені відомо, що стріляти можу добре та майже ніколи не втомлююся.
Нижчий співчутливо похитав головою і сердито сплюнув:
— Ох, і писака! Та коли б я був на його місці, — вказав він на силует, що загорнувся в ковдру, — я б уже… я б уже… — Слухай-но сюди, — зненацька підстрибнув він, — у тебе папір є?
Довгий порився в кишенях і витяг тоненький заяложений записник, до якого було прив’язано недогризок олівця.
— Навіщо? — байдуже спитав він і підняв карабін, перевіряючи на сонці чистоту сяючого ствола.
— Навіщо?! — зловтішно загиготів нижчий, — а зараз побачиш. Якщо він пише про нас, — тицьнув він записником вгору, — то хто заважає нам черкнути кілька слів про цього йолопа? Га? — він багатозначно схилив
Последние комментарии
1 день 19 часов назад
1 день 20 часов назад
1 день 20 часов назад
1 день 20 часов назад
1 день 22 часов назад
1 день 22 часов назад