Ослик i аксiома [Генріх Саулович Альтов] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Вiн ставиться до приймачiв, як до живих iстот: йому жаль їх — вони живуть дедалi менше й менше.

Чверть столiття iснувало чорно-бiле телебачення, потiм з'явилось кольорове ТБ — i сотнi мiльйонiв цiлком придатних приймачiв було викинуто на звалище. їх замiнили пiвмiльярда кольорових телевiзорiв. Цi масивнi добротнi скринi могли б працювати п'ятнадцять чи двадцять рокiв. Але минуло всього чотири роки, i вони безнадiйно застарiли: почалась ера «стерео». Заводи випустили вже понад мiльярд «стерео». Сьогоднi «стерео» хапають усi. А через рiк чи два вони також пiдуть на звалище — обов'язково з'явиться щось нове...

— Спитати б, хто на кого працює? — Антену дивує ця думка, вiн шепоче, ворушачи губами. — Машини надто швидко старiють, ми працюємо, щоб збудувати новi, а вони старiють ще швидше... I нiхто цього не помiчає, людству поки що вистачає iнших турбот.

Вистачає. А коли цих турбот бракувало? Закономiрнiсть ще не коле очей, у цьому вся справа. Але коли-небудь вона виповзе, i тодi доведеться вирiшувати: безперервно замiнювати технiку, замiнювати щодня, безжалiсно викидаючи мiльйони, мiльярди нових машин лише тому, що вони морально застарiли, чи примиритися з тим, що наука буде все далi й далi бiгти вiд технiки, виробництва, життя? А навiщо тодi наука? Пiзнання заради самого процесу пiзнання?..

— Технiку треба перебудовувати, — без особливої певностi каже Антена. Вона мусить бути пристосована до постiйної перебудови. Як ти гадаєш?

Хотiв би я знати, як перебудовувати велетенськi домни, мартени, конвертори, якщо, наприклад, вiдкрито спосiб прямого вiдновлення металу з руди? Потрiбно замiнювати все — до останнього гвинтика! Простiше й вигiднiше будувати заново.

— Дивно, — зауважує Антена, дивлячись у вiкно.

За вiкном спалахують i гаснуть жовтi вогнi автомобiльних фар. Крапка, тире, крапка.

— Дивно. Ми не бачилися стiльки рокiв... Статейка, яку ти читав, давно застарiла. Адже там були лише припущення! Розумiєш, рiк тому я вилiпив прогнозуючу машину.

*** 
Я досить добре уявляю труднощi, пов'язанi з машинним прогнозуванням. Скажи хтось iнший, що така машина вже iснує, я сприйняв би це як жарт. Але Антенi важко не вiрити.

Я йду просити чаю: у цiй холодильнiй фiрмi чай поза законом. Здається, дiвчата мають Антену за якогось видатного спортивного дiяча. Вони вмикають програвач, а в нас на столику з'являється гарячий чай i домашнє печиво.

Таке печиво я їв в Антени, коли в нього був день народження. Ми всiм класом подарували йому мiкроскоп. Не зовсiм новий (ми купували його в комiсiйному), але дуже показний, з трьома об'єктивами на турелi. Антена був надзвичайно задоволений мiкроскопом i весь час намагався пояснити нам, що розмiри приймачiв i контрольно-вимiрювальної апаратури мусять за iдеєю наближатися до нуля. Його нiхто не слухав, ми танцювали.

Напровеснi вiн почав збирати надзвичайно маленькi приймачi, ми їх називали мiкробними. Приймачi були не бiльшi вiд макових зерняток i ловили лише Москву. Коли їх клали в порожню сiрникову коробку i, вiдкривши, настроювали її на резонанс, звук ставав досить гучний.

Якось Антена принiс сiрникову коробку, наповнену мiлiмiкронними приймачами, i ми ухитрились їх розсипати. Всi кинулись розглядати, Антену штовхнули. Коли коробка упала, вiтер пiдхопив приймачi, вони вiдразу полетiли. Немов хтось дмухнув на кульбабу. Ми почали зачиняти вiкна. Першої митi ми навiть не змiркували, що приймачi працюють i звук стає чомусь гучнiший... Скандал був величезний.

— ...Прогнозування практично, як правило, розраховують на щасливу криву. — Антена креслить на столi лiнiю, яка пiдiймається вгору. — Звичайно, люди, котрi займаються прогнозуванням, знають, що мусять бути стрибки. Але передбачити їх (термiни, величину i таке iнше) не можуть. Тому практично прогнозування провадиться у виглядi щасливих безперервних кривих. А розвиток — у широкому значеннi — йде iнакше: крива, розрив, стрiмкiша дiлянка, яка вiдповiдає появi чогось принципово нового, потiм знову розрив, i знову крива йде ще стрiмкiше. Складання далеких прогнозiв дуже важке. Без машини не обiйдешся. Людинi доводиться мати справу з велетенським обсягом iнформацiї, долати безлiч звичних уявлень. Пам'ятаєш, як Едгар По змальовував майбутнє повiтроплавання? Величезна повiтряна куля на двi тисячi пасажирiв... Дуже характерна помилка. Ми мимоволi часто прогнозуємо кiлькiсно: збiльшуємо те, що вже є. А треба передбачити нову якiсть. Треба знати, коли вона з'явиться i що дасть. Згода?

Я вiдповiдаю, що так, згода, i запитую, чому вiн працює на заводi iграшок.

— Викладай, що трапилось?

— Нiчого. Нiчого особливого. Вчився в аспiрантурi. Потiм залишив. А на заводi... Що ж, на заводi добре. Робота цiкава. I потiм мотлоху там сила-силенна, — вiн пожвавiшав, — можу брати все, що треба.

Ясно. Цей добряга одержав звалище i щасливий. Я вiзьму Антену в свою лабораторiю. Ну звичайно! Як я про це вiдразу не подумав?

— Отже, ти працюєш дома?

— Так навiть зручнiше. Нiхто не заважає...

Вiн багатослiвно змальовує перевагу роботи в домашнiх