Дві вершини Гороскопу [Віктор Васильович Савченко] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (61) »
Це було щось зовсім нове; про майбутнє випробування знало всього кілька втаємничених. Висновки комісії направлялись безпосередньо Голові Ради Міністрів. Навіть Президент АН УРСР, здавалося, був в осторонь. Молодого доктора наук це тішило. Такого-бо масштабу досліджень світ не знав. Про наслідки й думати не хотілось — він жив у найблагополучнішій країні, де не розбивалися літаки, не було катастроф на залізниці, де люди їли найчистіші продукти. А ворожі голоси про негаразди, що інколи проривалися до його слуху, скоріше за все були вигадкою. З такими думками він їхав тоді в Київ. Та вже на комісії, де «прокручували» можливі наслідки майбутнього експерименту, в нього почав зріти сумнів. Тоді він ще не зміг би чітко сформулювати, що його бентежило і висловлене ним заперечення, скоріше за все, ішло звідкись із підсвідомості. Тому до нього й поставилися як до звичайного зауваження вченого. На те й комісія. Безпомильність ідеї «Кліважу» підпиралася такими авторитетами, як Абрамов, його науковий батько, якого він безмежно шанував, члена-кореспондента АН СРСР О.Докукіна, котрого він добре знав не лише як ученого, а також як партнера по преферансу, любителя веселих компаній, товариську людину. Ну, і нарешті Комуністична партія, членом якої він був і якій вірив. Зорін належав до тих людей, яких позаочі називають занудами. «Докази… Де докази?»— казав він найчастіше комусь із колег, котрий відстоював якусь концепцію. «Та он і той, і той про це пишуть», — відказував колега. «Писали, пишуть, будуть писати — три форми німецького дієслова. Де дослід? Де промислове підтвердження? Нема!» Багато хто ображався, вважав його зарозумілим. Проте наукові розробки Зоріна виділялися чіткістю й обгрунтованістю, базувалися на числених шахтних перевірках. Саме тому Абрамов довірив йому бути відповідальним за проблему викидів порід від АН України. Грандіозні перспективи майбутнього експерименту, спланованому ніби навмисне задля перевірки його наукових розробок, притупили на час в ньому занудність. Йому довірено було стояти біля наукової події віку. Тоді, даючи підписку про нерозголошення, він не усвідомлював ще, що укладав угоду з сатаною. А коли усвідомив — було вже пізно. Ні, він не став би на шлях боротьби — така боротьба не мала перспективи. Але, принаймні, відмежувався б. Не його руками те чинилося б. Усвідомлення ж того, що не один він підписав «цирограф», було малою втіхою. Сумніви згодом привели до аналізу, а ті — до почуттів; останнім часом у свідомості діялося щось не властиве його натурі. Пригадувалося читане колись в художній літературі про відповідальність ученого за свої відкриття перед цілим людством. Але там критикувалися західні горе-науковці. Тим часом прокинувся хлопець, посміхнувся батькові й переніс посмішку на Зоріна. Та посмішка змусила його знову повернутися до запитання: як би він повівся б з сім’єю, коли б довідався, що під ними готуються підірвати ядерний заряд? Відповідь не йшла. Натомість він уявив семисотметровий горизонт шахти «Юнком», де мав статися вибух, ніби почув заспокійливі слова академіка Щербаня: «Ризику — ніякого. Там така колосальна температура, що породи плавляться й перетворюються на скло. Всі
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (61) »
Последние комментарии
4 минут назад
12 минут 45 секунд назад
14 минут 15 секунд назад
16 минут 52 секунд назад
34 минут 39 секунд назад
1 час 10 минут назад