Вулиця Без світання [Юрій Іванович Усиченко] (fb2) читать постранично, страница - 65

приніс чемодан, розкрив. У ньому лежали один на одному два акваланги.

— Нас троє, але коли Тимошков добереться до пароплава, я повернуся з його костюмом до вас. Вам доведеться почекати не більш як десять хвилин, — пояснив Павлюк Дем'янкові, який з цікавістю розглядав апарати.

Невідомо, повірив йому Дем'янко чи ні, але заперечувати не став.

— Зробимо так, — вів далі Павлюк. — Розвантажуватимуть пароплав удень і вночі. Простір навколо нього буде добре освітлений. Сусідній причал метрів за п'ятдесят, я добре розглядів його згори, з Приморського бульвару. Він завалений колодами, між якими є вузький прохід до води. Переберемося туди — з того боку найлегше підплисти до пароплава. Вийдемо з таким розрахунком, щоб потрапити в порт годині о четвертій — це найтемніша пора…

Ні Дем'янко, ні Тимошков не заперечували.

— Піду куплю горілки, — сказав молодий чоловік.

— Ідіть, — підтримав Павлюк. — Треба буде випити перед зануренням. Вода в морі тепер холодна.

— Безглузда ідея це підводне плавання, — буркотів Тимошков. — Невже не можна було придумати щось простіше?

— Що саме? — відповів Павлюк запитанням на запитання. — Придумайте, як інакше потрапити на пароплав? Може, піднятися трапом як почесні гості?

Дем'янко саме виходив з підвалу і тому не чув відповіді Тимошкова.

— Невже ви справді збираєтесь повертатися за цим молокососом? — спитав Тимошков.

Павлюк знизав плечем:

— Не будемо передчасно сушити цим голови. Побачимо.

Коли Дем'янко, повідомивши Грицая про плани злочинців, повернувся, Павлюк і Тимошков мирно розмовляли між собою. Але тільки-но він з'явився, відразу замовкли. Дем'янко зрозумів: говорили про нього.

Сонце повільно посувалося по небу. Коли воно зайшло, настали ще томливіші години — нічні. Дем'янко не знаходив собі місця: лягав, вставав, знову лягав — намагався заснути, курив. Павлюк, наче скам'янілий, нерухомо сидів у кутку. Тимошков ходив, дрібочучи ногами, від стіни до стіни.

Опівночі Павлюк вийшов. Повернувся з пласким металевим футляром. Нахилившись до чадної лампи, просунув у вушка на краях футляра міцну тясьму, повісив футляр на шию. Дем'янко зрозумів: у ньому документ.

— Пора, — сказав Павлюк. — Проклятий місяць. Ясно, як удень. — Повернувся до Дем'янка — Викиньте все це в каналізаційну трубу.

Убогі манатки житла Тимошкова полетіли в смердючий колодязь.

Нарешті, вирушили в дорогу. Добралися до місця, яке Тимошков приглядів ще раніше. Тут стіна, що оточувала порт, робила виступ, за яким можна було сховатися від сторонніх очей. Павлюк і Дем'янко висадили свого кволого супутника на гребінь стіни. Він глянув униз. Нікого. Подав руку Павлюкові, а коли той опинився поруч, разом витягли Дем'янка, і всі троє зіскочили із стіни.

Постояли, прислухалися. Від причалу, де розвантажували «Генерала Гранта», долинали гуркіт лебідок, дзвінкі голоси.

Переконавшись, що небезпеки нема, рушили далі: Павлюк попереду, за ним — Тимошков, позаду — Дем'янко.

Перетнули залізничне полотно, ступили на причал. Він увесь був завалений товстими колодами. Прохід між ними тягнувся паралельно причалу, лише в кінці повертав просто до води.

Дем'янко обігнав Тимошкова і пішов зразу за Павлюком.

— Куди ви? — засичав Тимошков. — Не лізьте наперед.

— Цсс! — цикнув на нього Дем'янко. — Потім поясню.

Обіцянки він так і не виконав.

Коли Павлюк повернув за ріг, перед ним виросли троє з автоматами наперевіс. В ту саму мить хтось стрибнув зверху, притиснув до землі Тимошкова.

— Стріляйте, Дем'янко! — крикнув Павлюк, сподіваючись у загальному сум'ятті сунути руку за пазуху і включити механізм, який спалить документ. — Стріляйте!

— Моє прізвище не Дем'янко, а Данилко, — не без іронії пояснив молодий чоловік, тримаючи Павлюка за руки і не даючи йому поворухнутись. — Вийміть у нього з-під сорочки футляр, товаришу Воробйов. Список зрадників там.

Примітки

1

Скорцені — гітлерівський диверсант, який під час другої світової війни організував викрадення Муссоліні, взятого у полон військами союзників.

(обратно)

2

УПА — так звана «Українська повстанська армія» — націоналістична бандитська зграя, рештки її деякий час після війни чинили розбій на території західних областей України.

(обратно)