Гельдерлін та майбутнє [Ганс-Ґеорґ Ґадамер] (fb2) читать постранично, страница - 9
- Гельдерлін та майбутнє (пер. Тарас Возняк) 47 Кб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Ганс-Ґеорґ Ґадамер
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
не читає — як просвітлений Богом чоловік — знаків якогось майбутнього, котре сховано від інших і котре потрібно пізнати. Майбутнє, яке він неправильно бачить, це не є прихований від нас майбутній біг часу. Було б неправильно розуміти і сприймати його поетичне послання як «дослідження майбутнього». Майбутнє, котре він віщує, це не доля — лиха чи добра, — яку нам послали боги. У слові поета (й у відзвуках, які це слово полишає у людських серцях) власне і відбувається саме повернення богів.
У зв’язку з цим провісник зі своїм знанням наражається на крайню непевність. Його пісня оспівує майбутнє і водночас є істотною подією, у якій це майбутнє дозріває. Те, що суб’єктивній рефлексії уявляється справою поетичного натхнення і чуття, є проявом божого буття і бере участь у всій певності чи непевності того, що надходить:
Віще слово гесперійського поета є саме для себе, на його погляд. Воно є відданою на непевність часу запорукою буття, своїм власним майбутнім.
Тому даремними будуть усі похапливі спроби обмежити поезію Гельдерліна у рамках сучасности і її надій. Якщо у вірші такої вражаючої сили й проникливости, як фраґмент «Миру», Гельдерлін і переймається почасти боротьбою і стражданнями народу, то те, що він говорить про мир, не стосується жодної можливої у майбутньому події. Як втаємничений у майбутнє і досвідчений у справах людської долі, Гельдерлін прорікає слова, котрі не кануть у Лету:
А часи творення
Як гори, що їх хвиля
Від моря у море гонить
Над землею…
…Так, ніби давні води у інший гнів,
В страшніший перетворені були
І знову повернулись очищати, бо треба було.
Так росла і пінилася з року в рік
Безперестанку, край тривожний охопивши
Дивотна битва, котра відкривала
І темне, й світле у лиці людини…
…І хто піднявся? Хто приніс прокляття?
Нічого з сьогодення а чи з вчора
Ті, що згубили віру, не взяли,
Наші батьки, дух ними поганяв.
Ой, довго, довго губляться вони
Підвладні смерті й за владу б’ються,
Сусіда свого боячись, о ні,
Не має чоловік благословення на цій землі
І непостійні. Хаосу подібні, гнані вітрами тягнуться вони,
Розносячи ненависть між людей,
І дике, й недовірливе, й холодне
Від цих турбот убоге їх життя.
І ти ідеш непевними шляхами,
О мамо земле! Квітнуть твої весни
І за тобою у мелодійній зміні
Прямують дні, о життєдайна повне!
О стримана у своїй мовчазній славі!
Зі своїм ненаписаним законом,
Зі своєю любов’ю, о, прийди
І дай нам вижити, знайти дай наше серце.
Последние комментарии
1 минута 51 секунд назад
31 минут 19 секунд назад
36 минут 33 секунд назад
39 минут 30 секунд назад
8 часов 51 минут назад
22 часов 45 минут назад