Причини і наслідки [Юрій Миколайович Щербак] (fb2) читать постранично, страница - 134

зображені були хмарочоси Нью-Йорка.

— Тому що тоді, коли тебе ще на світі не було, він просидів три роки в бліндажі за Полярним колом. У темряві. Щоб ти зміг народитися. І він поклявся, що, коли виживе, ніколи не житиме у темряві.

— Слинява романтика для піонерів і пенсіонерів. Вів зробив своє діло й мусить піти. Значить, домовились. Напиши мені свої пропозиції. І підготуй звіт по метафену.

— Що?

— Будемо подавати на авторське свідоцтво. Я сподіваюсь, мене ти візьмеш у свою компанію? Лук'янова береш, чому ж мене не взяти? Адже я твій керівник.

Жадан підвівся, скинув окуляри й протер їх хусточкою. Подивився на Нечаєва, ніби вперше побачив, і спитав здивовано:

— Слухай, де ти так засмаг? Взимку. Чи мені здається?

Нечаєв засміявся і теж скинув окуляри.

— В мене є кварцова лампа. З Женеви привіз. Щодня беру сеанси кварцування. Щоб бути у формі.

Жадан вийшов з кабінету Нечаєва. Біля вікна в коридорі, з якого відкривався краєвид на Київ, уже не було столика з акваріумом. Жадан задумливо поглянув на місто. З цієї точки йому завжди ввижалось, що він у літаку, який іде на посадку над містом: шасі випущено, руки сторожко тримають штурвал, потроху посуваючи його вперед. Літак провалюється просто на місто, розкрите перед ним, наче на детальній авіаційній карті. Але зараз була нельотна погода, годину тому почався сильний снігопад. Жадан вдивлявся у сірі, невиразні скупчення будинків, відрізані від гори, на якій стояв його інститут, залізничними коліями та Либіддю. В ясні дні здавалося, що ця межа багаторазово й чітко прокреслена чорною тушшю під лінійку, але зараз вона вгадувалася ледь помітним, тьмавим пунктиром. Згадав, як з Лідою, весело сміючись, переходив цю межу. Насилу відшукав освітлювальні вежі Республіканського стадіону, розмиті олив'яні грона яких губилися в завірюсі.

— Євгене Петровичу!

Озирнувся і побачив Гаркушу.

— А я вас всюди шукаю. Згораю від нетерпіння. Розкажіть, що там сталося, у Кротової. Тут уже дзвонять з міністерства, вас питають. Цілі легенди ходять.

Він ледве стримався, щоб не розцілувати цю огрядну, негарну жінку, щоки й верхня губа якої поросли чорним волоссям, але не це головне було, а те, що не було зараз в лабораторії у Жадана ріднішої душі, вірнішого друга, ніж Галина Терентіївна. Не поцілував, не сказав він їй цих слів, лише спитав:

— А Кучерявий де?

— Пішов квиток діставати Нечаєву в Москву. СВ йому треба.

— Що з мишами? Я мозок привіз, треба буде багато мишей.

— Мишей Нечаєв так і не підписав. Я позичила п'ятсот штук у Лозицького.

Через годину, розповівши Гаркуші все, що сталося в Івашківцях, і розписавши з нею план експерименту з вивчення вірусу сказу, який буде виділено з мозку Поплавського, Жадан вийшов у роздягальню й відчинив вхідні двері.

Лютий мороз і сухий, сікучий сніг змінили цей світ невпізнанно, і тепер не можна було відрізнити неба від землі; всі звичні рельєфи зникли, сніг заліпив усе білим мороком. Чути було тихий, але могутній у своїй неторопкості сипучий звук хуртовини. Жадан подивився туди, де сіріла Батиєва гора, на протилежному схилі якої тихо йшов під сніг будиночок Астрофізика — наче корабель, що потопає в туманному морі. Він перевів погляд на віварій. Величезні замети з гострими гребенями хвилясто оточували ту частину будинку, де містився їхній відсік з зараженими лисицями й мишами. А це означало, що миші й досі сидять негодовані й непоєні. Невже знову не приїхала Мальована? В такі дні електрички з Димерки погано ходять.

Треба взяти в комірці широку фанерну лопату й піти до віварію розгребти сніг. Знав, що від роботи цієї тіло сповниться радістю втоми, хрусткою молодістю морозу і тимчасово кудись подінуться печалі життя.

X

До Астрофізика він приходив нечасто.

Цей сон повторювався в різних варіантах віддавна — ще з студентських часів, щоразу звістуючи щось нове і важливе в його житті. Жадан блукав по маленькому будиночку на Батиєвій горі, знаючи наперед, яка його чекає кімната, так, наче заздалегідь вивчив план цієї халупи та всіх її закапелків. Йшов у напівтемряві, навпомацки, відчиняючи давно знайомі двері, фізично відчуваючи рипіння старої підлоги, запах гасу на кухні, несміливе світло осені, що пробивалося з маленьких вікон, небезпечне похитування вогкої драбини, якою піднімався він на горище, до Астрофізика.

Одного разу Жадан почав розпитувати матір, чи не був часом пов'язаний їхній рід з Батиєвою горою. Мати знизала плечима, потім згадала, що старша сестра розповідала їй колись, що їхній дід — земський лікар — мав невеличкий будиночок на Батиєвій горі, який згорів перед революцією. Навіщо це тобі, Женю? — спитала. Та він промовчав, не виказав їй своєї таємниці. Ніхто в світі цього не знав. Ніяких Астрофізиків в його роду не було, і ця наука ніколи його не цікавила. Одного разу, лежачи в сутінках, на межі сну, в тій тремтливій імлі напівзабуття, коли людина стає здатною до сприймання несподіваних, пронизливих пророцтв