Можно сказать, прочёл всего Мусанифа.
Можно сказать - понравилось.
Вот конкретно про бегемотов, и там всякая другая юморня и понравилась, и не понравилась. Пишет чел просто замечательно.
Явно не Белянин, который, как по мне, писать вообще не умеет.
Рекомендую к прочтению всё.. Чел создал свою собственную Вселенную, и довольно неплохо в ней ориентируется.
Общая оценка... Всё таки - пять.
Цитата: "А марганец при горении выделяет кислород". Афтырь, ты в каком подземном переходе аттестат покупал? В школе преподают предмет под названием - химия. Иди учи двоечник.
Стоит внимания. Есть новизна и сюжет. Есть и ляпы. Ну например трудно потерять арбалет, еще трудней не пойти его поискать, тем более, что он весьма дорогой и удобный. Я слабо представляю, что четверо охотников уходят на охоту без дистанционного оружия и лишь по надобности его берут, тем более, что есть повозка и лошади. Слабо представляю, что охотники за своей жертвой и подранками бегаю с мечами. Имея 4 арбалета и видя волколака автор
подробнее ...
рассказывает нам как его они рассматривают и как он готовится к нападению, дожидаясь атаки. Лишь ГГ успевает нажать на спуск в догон и забыв о перезарядке несётся безоружный за целью, видимо высказать своё устное фи за грубое подталкивание. Ну и как всегда охотники на монстров не имеют элементарной защиты от таких нападений - рогатины и предпочитают служить "кеглями" и летать не имея крыльев. Стандарт вооружения для таких писателей - меч, взяв авторит - ведьмака А. Сапковского. Только у него ведьмаки были уже биомутантами и обучались с детства, имели невероятную реакцию, гибкость, скорость и кучу химии от отравлений и заживление ран от ближнего контакта с чудовищами. Наши простые предки справлялись копьями,луками, собаками, ядом и ловушками. Диванные писатели пишут глупые книги и ссылаясь друг на друга. Да нормальные охотники в лес без хороших как минимум двух обученных собак держать зверя на одном месте на хищника не пойдут, иначе сами станут дичью. Я действительно умных произведений, где хоть чему то можно научиться из реального опыта давно не читал. На фоне прочих авторов оценку ставлю - хорошо и рекомендую представлять в уме более реальные ситуации и не резать монстров ножичком, а сразу колоть зубочисткой.
Очень! очень приличная "боярка"! Прочёл все семь книг "запоем". Не уступает качеством сюжета ни Демченко Антону, ни Плотников Сергею, ни Ильину Владимиру. Lena Stol - респект за "открытие" талантливого автора!!!
залишили столицю Львів і тимсамим втратили галицьку державу. Головною причиною нашої програної була заслаба підготовка листопадової акції в загальному, тобто — так у Львові, як і на провінції. Не зорганізовано у Львові сильної військової одиниці, а зформовано доривочно з різних полків слабі військові відділи, незіграні з собою і не обзнайомлені з тереном діяння та не стягнено на час УСС-ів і австрійських військових відділів з найближчих околиць, які в цих перших днях могли відограти решучу ролю. Вслід за тим пішла хаотична і нервова обсада Львова, програні бої та часті зміни начальних вождів. Цивільна обсада важніших установ Львова рівнож не дописала з браку відповідних урядовців, які в більшості ухилялися ВІД пропонованих їм vpflflOBHX становищ. Ще гірше представлялася підготовча акція провінції, де поодинокі повіти, просто заскочені подіями у Львові, почали на швидку руку перебирати владу на місцях, організувати військові відділи, збирати військове майно і т. под. Все це однак робилось поспішно, під власним кутом бачення, не оглядаючись на потреби столиці, де вже йшов бій і треба було негайної військової і матеріяльної допомоги, щоб назад відбити Львів від ворога. А поміч ця йшла по думці народно’ приповідки — «забув, заспав, спізнився», — отже була спізнена і невистачальна, і тому прийшлось покинути Львів в дні 21 листопада 1918 р. Отже слаба і невідповідна підготова листопадової акції була одною з головних причин нашої програної, бо сказано — «добра підготова всякої акції, це половина виграної».
2) 22. січня, 1919 р. — це світлий день проголошення соборности української держави в Києві. Соборність проголошено, та не зважаючи на те, ми і дальше мали два українські уряди — Петлюри і Петрушевича, і дві українські армії — наддніпрянську і галицьку, а з приходом большевиків на Україну аж чотири українські пров’дні центри: два наддніпрянські уряди — в Кам’янці Подільському і в Харкові і два галицькі ревкоми — у Вінниці і в Балті. Так на практиці виглядала українська соборність. Значить, батьки помилялись щодо соборности, а їх нащадки роблять те саме, бо й сьогодні на еміграції маємо рівнож два українські центри УНРади й УГВРади. Отже все йде втертою дорогою І по давньому робимо ті самі похибки. Тимчасом світ і події не стоять на місці, все удосконалюється, і тому сини повинні бути кращими від батьків, повинні пізнати і направити їхні хиби та знайти правдиву дорогу до української соборности, творячи один спільний і сильний український уряд.
3) День 31. серпня 1919 р. це світла пам’ятка здобуття столиці Києва об’єднаними українськими збройними силами, а рівночасно повчальний доказ на те, що може зробити збірне зусилля, сміливе і доцільне рішення, що може одноцілий фаховий та енергійний провід. Обезсилені морально і матеріяльно обидві українські армії — наддніпрянська і галицька — стають боєздатними і з безвиглядного розпучливого положення в районі Кам’янця Подільського ідуть переможно на Київ та здобувають його в дні 30 серпня, 1919 р.
Так об’єднана українська стратегія здала іспит зрілости, здобуваючи Київ від червоних москалів-большевиків, а нездарна українська політика причинилась до того, що вже другого дня вночі віддано Київ білим москалям т. зв. денікінцям… Завинив тут не так військовий, як розсварений політичний провід. Оба наші уряди — наддніпрянський і галицький — знали добре, що при офензивному поході на Київ мусить скоріше чи пізніше прийти до зустрічі з військами Денікіна, але нічого позитивного в тій справі не зробили і не д?ли армії ясних вказівок — битись чи миритись! І тут треба шукати причини нещасного приказу Штабу Гол. Отамана, виданого українським військовим частинам у Києві: «Обсадити, але не стріляти», який гтав початком кінця обох українських армій і української держави. Цей нерішучий і недоцільний приказ був виданий в надії, що ще в останнім моменті, в самому Києві, наш політичний провід вспіє договоритися з денікінцями щодо дальшої долі Києва.
(Отже головна вина за київські події спадає на політичний провід, бо до Штабу Гол. Отамана належали тільки оперативні справи, а справи політичного чи економічного характеру належали до дотичних міністрів, гл. «Похід Укр. Армій на Київ-Одесу в 1919 р.» стор. 128, ген. М. Капустянський).
Тому, що наш політичний провід в слушний час не знайшов жодного порозуміння з денікінцями, ген. Антін Кчавс, комендант Центральної Армійської Групи при зустрічі з ними вже в самому Києві, був змушений заключити з денікінським ген. Бредовим тимчасову військову угоду (як полонений) вночі, 31. 8. 1919 р., на підставі якої УГА залишила Київ і відступила на демаркаційну лінію Попільня — Сквира. За київські події існує до нині взаємне обвинувачення наддніпрянської і галицької армій, по думці: «Я не винен, сусід винен», а властивого виновника, політичного проводу, ніхто не чіпає, бо політикам все можна! Генералів за найменше недотягнення віддавали і віддається під воєнний суд, а грубі промахи
Последние комментарии
10 часов 35 минут назад
10 часов 37 минут назад
16 часов 28 минут назад
20 часов 33 минут назад
21 часов 8 минут назад
1 день 17 часов назад