2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
Втім низка зухвалих фальсифікацій, що супроводжують історію цього твору, не заважають пропагандистам міфу про Голокост і досі стверджувати, що «Щоденник Анни Франк» є "яскравим свідченням Голокосту", "підтвердженням звірств фашизму" та "вражаючим звинувачувальним документом проти нацизму".
Напевне нас у найближчому майбутньому чекає ще багато несподіванок із різними версіями "Щоденників Анни Франк", проте тепер його не зовсім справжнє походження вже не викликає сумнівів.
Можливо, українця, що прочитав псевдощоденник, де головні герої співпрацюють із гітлерівцями і не відчувають скрутних часів, очевидний підлог особливо не здивує. Але його обов'язково зачепить нав’язлива промоція книги як «свідчення небачених страждань» євреїв під час т. зв. голокосту. І напевно він задумається: а чи не є цей потужний піар частиною кампанії, спрямованої на приховування правди про те, що найбільш постраждалими у Другій світовій війні є російський і український народи — на стражданнях і втратах яких світовим сіонізмом заснована держава Ізраїль? І обов'язково здивується — для чого в українських школах так настирливо рекомендують вивчати геніталії єврейської дівчинки, котра в період написання щоденника просто жирувала у порівнянні з напівзабутою авторкою реально існуючого і куди більш трагічного щоденника — слов'янською дівчинкою Танею Савичевою?
Тому навряд чи українець повірить наступній типовій анотації:
"Щоденник Анни Франк це безмірно трагічна історія про хоробрість і мужність маленької єврейської дівчинки, яка разом із родиною втекла від нацистів в Амстердам і там більше двох років аж до арешту ховалася в маленькій комірчині, писала щоденник і залишила нам приголомшливе свідоцтво жахливого злочину нацизму проти людства".
Навіть якби щоденник і не був підробкою, така нахабна і зухвала брехня зробить українця менш толерантним, адже вона принижує його гідність, його інтелектуальні здібності, його історичну пам'ять.
Журналіст Тереса Хендрі в своїй статті "Чи є щоденник Анни Франк фальшивкою?" в журналі «American Mercury» влітку 1967 р. зауважує, що шкільні підручники роками рекомендують цю книгу молоді, представляючи її як власну роботу Анни Франк. Поруч із постійними закликами до прочитання щоденника лунають заклики до толерантності. Рекламні анонси, що закликають до перегляду фільму на його основі, підкреслюють "справжній" характер представленої драми.
Через це журналістка задає питання:
«Хіба автори подібних статей та рекламних роликів не "розпалюють полум'я ненависті", яке вони справедливо засуджують? Чи може бути виправданою пропаганда, що включає в себе перебільшення і спотворення фактів, незалежно від мети, для якої вона використовується? Чи є припустимою вигадка, що позначена маркою автентичності? Чи має хтось право створювати вигадану працю і представляти її громадськості як справжню, особливо працю з таким приголомшливим закликом до емоцій?»
Тереса Хендрі сама дає чітку відповідь, з якою неможливо не погодитися:
«Надання вимислу статусу істини ніколи не може бути виправданим. З цим не можна миритися».
Последние комментарии
2 часов 4 минут назад
1 день 1 час назад
1 день 1 час назад
1 день 1 час назад
1 день 1 час назад
1 день 1 час назад