Оценку не ставлю, но начало туповатое. ГГ пробило на чаёк и думать ГГ пока не в может. Потом запой. Идет тупой набор звуков и действий. То что у нормального человека на анализ обстановки тратится секунды или на минуты, тут полный ноль. ГГ только понял, что он обрезанный еврей. Дальше идет пустой трёп. ГГ всего боится и это основная тема. ГГ признал в себе опального и застреленного писателя, позже оправданного. В основном идёт
Господи)))
Вы когда воруете чужие книги с АТ: https://author.today/work/234524, вы хотя бы жанр указывайте правильный и прологи не удаляйте.
(Заходите к автору оригинала в профиль, раз понравилось!)
Какое же это фентези, или это эпоха возрождения в постапокалиптическом мире? -)
(Спасибо неизвестному за пиар, советую ознакомиться с автором оригинала по ссылке)
Ещё раз спасибо за бесплатный пиар! Жаль вы не всё произведение публикуете х)
Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...
— Захоплять не захоплять — на все воля божа. Німець, звичайно, супостат і звір в образі людини, але нам що до того, ми йому в куми не поліземо. Він сам по собі, а ми самі по собі. До робітничої честі, коли вона є, ніякий бруд не пристане.
Шрагін слухав його вражений, але й далі думав про те, що саме таке знайомство і може йому пригодитись.
— Ти у нас блаженненький, тобі скрізь рай, — сказала досі мовчавши дружина Сніжка, огрядна, красива жінка. Вона гладила по голівці сина, який спав у неї на колінах.
— А тобі скрізь тільки пекло ввижається, — запально мовила бабуся. — Поїхали до Андрія — там тобі погано. Тепер додому їдемо — і все одно ти Павлові голову гризеш. Сам бог не знає, де тобі добре.
— Не будемо, мамо, на людях сваритися, — тихо проказала дружина Сніжка і, важко зітхнувши, додала: — За дітей мені страшно, ось що.
— А мені, думаєш, не страшно? — жваво заперечила бабуся, але дружина Сніжка промовчала, і розмова на довго припинилась.
Згодом Павло Ілліч запитав Шрагіна:
— А яку ж ви спеціальність маєте?
— Інженер-механік. Після інституту два роки працював у Ленінграді, на Балтійському. Тепер вийшло так, що перевели до вас. З начальством я не ладнав, а воно, як відомо, таких не любить…
Сніжко співчутливо засміявся:
— Начальство все може. У нас майстер був, Савельєв. Руки — золото, а вдачі неспокійної. Тільки-но щось, так і в газету строчить або на зборах промову виголошує. Сам директор заводу з його ласки догану схопив. І тоді начальство розставило йому хитру пастку. Всі незадоволені були нашим відділом кадрів: брав він на роботу абикого. Про це і в газеті написали. От начальники наші взяли та й призначили на кадри Савельєва — мовляв, хто ж краще за нього, старого партійця, поведе справу з кадрами? Савельєву й дітися нікуди. Сів він на кадри, і тепер у всіх гріхах винен, а сказати й слова не може. Хитро!..
Пароплав тим часом плив уже в непроглядній літній ночі. Навкруги темрява, і тільки вгорі зірки переливаються — так і здається, що пливе пароплав по цьому зоряному морю.
Бабуся і дружина Сніжка спали, схилившись на свої клунки. Коло них прилаштувались діти. Почав вкладатися Сніжко і незабаром захропів, легко посвистуючи…
На світанку Шрагін зійшов на капітанський місток.
— Як спали? — запитав його капітан.
— Нормально, — відповів Шрагін, дивлячись на тихий Дніпро в ніжному світанку, на його береги, де кошлаті верби полоскали у воді свої довгі віти. — Красиво! — тихо мовив він.
— Мені набридло, — відізвався капітан. — Двадцятий рік безупинно отут ходжу туди й сюди.
— Важко повірити, що навкруги війна.
— Важко? — спитав капітан. Він показав на воду. На хвилях, що бігли від носа пароплава, щось гойдалось. Це був труп жінки у жовтому ситцевому платті…
Опівдні на невеликій висоті пролетів над пароплавом німецький літак і зник за протилежним берегом.
— Повітря! Повітря! — загукав матрос, що стояв на носі пароплава.
Коли почулися вигуки матроса і залунали гудки, бабуся дрібно і часто перехрестилась, пригорнула до себе дітей. Перехрестився і Павло Ілліч Сніжко. Він зробив це звично, неквапно, із зосередженим виглядом. У цей час літак знову появився над річкою. Він швидко наближався, і, коли був уже зовсім близько, пароплав різко розвернувся впоперек річки. Літак, з диким ревінням шугнув далі. Дві бомби збурили воду. Вдарила повітряна хвиля, пароплав дуже хитнуло. Під час нової атаки льотчик відкрив огонь з кулеметів. Шрагін бачив, як стрімко наближались розпороті на воді дві виблискуючі доріжки. Він затамував подих, напружив м’язи і мимовільно заплющив очі. Але капітан знову скомандував крутий поворот, і тільки одна доріжка пройшла навскоси через ніс пароплава. Там дико закричав поранений хлопець років шістнадцяти. Куля пробила йому руку вище ліктя. Хлопець з жахом дивився на свою рану, з якої юшила кров, і кричав…
Шрагін знову зійшов на місток. Капітан, наче й не було нічого, стояв, обіпершись грудьми на поручні, і дивився на берег, що пропливав мимо. Шрагін хотів сказати цьому славному старому слова вдячності, щось сердечне, щире, але вимовив тільки:
— Здорово все вийшло.
— Кому здорово, а кому кров, — не обертаючись відповів капітан і раптом заговорив сиплим голосом, захлинаючись: — Що ж це таке, скажіть мені? Він же, сволота, знає, бачить, що посудина моя не військова, що набита вона жінками, дітьми, — знає, а б’є, б’є! Я тільки за останні два рейси тридцять сім небіжчиків на берег здав. Я їх стільки за все своє життя не бачив. А ви кажете — здорово. Як тільки язик у вас повернувся? Зраділи, що самі живі зосталися? Недобре, дорогий товаришу, недобре!
Увечері прибули в Дніпропетровськ. На затемненій пристані нікого не було. Тільки матроси, які взяли причальні кінці. Над містом гойдалась заграва великої пожежі. Коли пароплав притиснувся до причальної стінки і його машини зупинились, запала суцільна тиша.
— З пароплава нікому не сходити, — об’явив
Последние комментарии
11 часов 17 минут назад
11 часов 18 минут назад
11 часов 26 минут назад
11 часов 34 минут назад
12 часов 32 минут назад
12 часов 50 минут назад