Планета людей [Антуан де Сент-Екзюпері] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (46) »
Але який дивний то був урок географії! Гійоме не подавав мені відомостей про Іспанію, він зробив так, що Іспанія стала моїм другом. Він не розказував ні про водні ресурси, ні про населення, ні про поголів'я худоби. Він розповідав не про Кадіс, а про троє помаранчевих дерев, що ростуть край поля поблизу Кадіса. "Стережися їх, познач собі на карті..." І троє помаранчевих дерев займали відтоді на моїй карті більше місця, ніж Сьєрра-Невада[2]. Він говорив не про Лорку, а про маленьку ферму біля Лорки. Про життя цієї ферми. Про хазяїна її. І про хазяйку. І це подружжя, загублене серед простору, за півтори тисячі кілометрів од нас, набувало в моїх очах величезного значеннях. Ферма зручно розмістилася на схилі гори, її вогні світили здалеку, мов зорі, і господарі, як ті доглядачі маяка, завжди були готові допомогти людям. Отак з незбагненної далини забуття ми витягали деталі, яких не знав жоден географ. Бо ж географів цікавить тільки Ебро, чиї води втамовують спрагу великих міст, а до ручая, що ховається в траві західніше від Мотріля[3] і живить якихось три десятки польових квіток, їм байдуже. "Стережися цього ручая, він псує поле... Познач і його на карті". О, я пам'ятатиму цю мотрільську гадюку! Вона була така смирна, своїм тихим дзюрчанням могла приспати, зачарувавши, кілька жаб, але сама дрімала тільки на одне око. За дві тисячі кілометрів звідси, причаївшись у траві край рятівного поля, вона підстерігала мене. При першій же нагоді вона обернула б мене у вогненний сніп... Ждав я й зустрічі з тридцятьма забіяками баранами - вони он там, на схилі горба, готові до атаки. "Тобі здається, що на луці нікого немає, і раптом - тарах! - під колеса кидаються тридцять баранів..."У відповідь на цю підступну загрозу я захоплено усміхався. Іспанія на моїй карті, освітленій лампою Гійоме, поволі ставала країною із чарівної казки. Я позначав хрестиками посадочні майданчики й небезпечні пастки. Позначив фермера, і цих тридцять баранів, і струмок. Я точно наносив на карту всю цю пастушачу картину, якою нехтують географи.
Попрощавшись з Гійоме, я відчув потребу прогулятись. Був холодний зимовий вечір. Піднявши комір пальта, я, молодий, бадьорий, ішов серед перехожих, які й гадки не мали, що на мене чекає. І в цьому натовпі незнайомих людей я пишався своєю таємницею. Ці варвари не знають мене, але вдосвіта з мішками пошти вони довірять мені свої клопоти і прагнення. В мої руки передадуть свої надії. І, сховавши обличчя в комір, я ходив між ними, як їхній захисник, а вони нічогісінько не знали про моє заступництво. Не сприймали вони і вісток ночі, які вловлював я. Бо тільки мене турбувало, що десь,
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (46) »
Последние комментарии
1 день 19 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 20 часов назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 8 часов назад