Дорога [Василь Стефаник] (fb2)

ДОРОГА
- Я йду, йду, мамо.
- Не йди не йди, сину...
Пішов, бо стелилася перед його очима ясна і далека.
Кожні ворота минав, усі білі вікна.
Любив свою дорогу, не сходив з неї ніколи.
Уднину вона була безконечна, як промінь сонця, а вночі над нею всі звізди ночували.
Земля цвіла і квітками своїми сміялася до нього. Він їх рвав і затикав у свій буйний волос.
Кожна квітка кидала йому одну перлу під ноги. Очі його веселі, а чоло ясне, як керничка при пільній дорозі...
Аж людей спіткав.
Вбиті по коліна в землю, вони у безтямній многості падали і здоймалися.
Чорними долонями стручували піт з чола і великими руками ловилися землі.
Втома валила їх, вони душили за собою свої діти і ревіли з болю.
Здоймалися і падали.
А ніч клала їх у сон, як каменів, одного коло одного. ...