Цитата: "А марганец при горении выделяет кислород". Афтырь, ты в каком подземном переходе аттестат покупал? В школе преподают предмет под названием - химия. Иди учи двоечник.
Стоит внимания. Есть новизна и сюжет. Есть и ляпы. Ну например трудно потерять арбалет, еще трудней не пойти его поискать, тем более, что он весьма дорогой и удобный. Я слабо представляю, что четверо охотников уходят на охоту без дистанционного оружия и лишь по надобности его берут, тем более, что есть повозка и лошади. Слабо представляю, что охотники за своей жертвой и подранками бегаю с мечами. Имея 4 арбалета и видя волколака автор
подробнее ...
рассказывает нам как его они рассматривают и как он готовится к нападению, дожидаясь атаки. Лишь ГГ успевает нажать на спуск в догон и забыв о перезарядке несётся безоружный за целью, видимо высказать своё устное фи за грубое подталкивание. Ну и как всегда охотники на монстров не имеют элементарной защиты от таких нападений - рогатины и предпочитают служить "кеглями" и летать не имея крыльев. Стандарт вооружения для таких писателей - меч, взяв авторит - ведьмака А. Сапковского. Только у него ведьмаки были уже биомутантами и обучались с детства, имели невероятную реакцию, гибкость, скорость и кучу химии от отравлений и заживление ран от ближнего контакта с чудовищами. Наши простые предки справлялись копьями,луками, собаками, ядом и ловушками. Диванные писатели пишут глупые книги и ссылаясь друг на друга. Да нормальные охотники в лес без хороших как минимум двух обученных собак держать зверя на одном месте на хищника не пойдут, иначе сами станут дичью. Я действительно умных произведений, где хоть чему то можно научиться из реального опыта давно не читал. На фоне прочих авторов оценку ставлю - хорошо и рекомендую представлять в уме более реальные ситуации и не резать монстров ножичком, а сразу колоть зубочисткой.
Очень! очень приличная "боярка"! Прочёл все семь книг "запоем". Не уступает качеством сюжета ни Демченко Антону, ни Плотников Сергею, ни Ильину Владимиру. Lena Stol - респект за "открытие" талантливого автора!!!
Написано на уровне детсада. Великий перерожденец и врун. По мановению руки сотня людей поднимается в воздух, а может и тысячи. В кучу собран казачий уклад вольных и реестровых казаков, княжества и рабы. 16 летний князь командует атаманами казачьего войска. Отпускает за откуп врагов, убивших его родителей. ГГ у меня вызывает чувство гадливости. Автор с ГГ развлекает нас текстами казачьих песен. Одновременно обвиняя казаков
подробнее ...
обворовывание своего князя. Читать о всемогущем колдуне и его глупых выходках и рассуждениях просто не интересно.
накиданих). В уста істот, котрих я англійською хибно назвав ельфами, вкладено дві споріднені майже довершені мови, кожна з яких має свою історію та науково виведені, зі спільного походження, форми, які репрезентують два різні боки моїх лінгвістичних смаків. Оці мови і породили практично всі власні назви, які є в моїх легендах. Це, гадаю, надає номенклатурі певної знаковості (зв’язності, узгодженості лінгвістичного стилю й ілюзорної історичності), якої суттєво бракує іншим спорідненим творам. Не всі, втім, сприймуть це так само серйозно, як я, бо надміру гостра чутливість до таких речей — то моє прокляття.
Крім мов, іще однією першорядною моєю пристрастю були ab initio міфи (не алегорії!) та казки, а понад усе — героїчні легенди на межі вигадки й історії, яких у світі (доступному мені) не набереться вдосталь, аби вгамувати мій апетит. Лише коли я став студентом, розум і досвід допомогли мені збагнути, що ті захоплення не є різними, як протилежні полюси наук і небилиць, а нерозривно пов’язані. Утім, я не «фахівець»[1] у питаннях міфів і казок, адже завжди (наскільки пригадую) шукав у них вихідного матеріалу, певних інтонацій і мелодій, а не просто знання. Також — і, сподіваюся, це не прозвучить безглуздо — мене віддавна гнітила бідність моєї улюбленої країни: вона не має власних переказів (вирощених на її мові та ґрунті), принаймні вони не тієї якості, яку я шукав і знайшов (як складову частину) в чужоземних легендах. Є міфи грецькі та кельтські, є лицарські романи, є легенди германські, скандинавські та фінські (вони глибоко вразили мене); і жодної англійської, за винятком хіба що доведених до убозтва текстів із дешевих видань народних казок. Звісно, Артурівський світ нікуди не зник, а проте він, хай який переконливий, усе ж не вповні акліматизований і асоціюється радше з територією Британії, а не Англії, не заповнюючи нішу, яку я вважаю порожньою. З одного боку, це надто бурхлива, фантастична, непослідовна та шаблонна «феєрія». З іншого, суттєвішого, боку, — тут, вочевидь, не обійшлося без впливу християнської релігії.
З певних причин, про які не хочу говорити зараз детально, це здається мені фатальним. Казки та міфи, як і решта творів мистецтва, повинні відображати й у, так би мовити, екстрагованому вигляді містити елементи моралі та релігійної істини (або ж помилковості), проте аж ніяк не висвітлювати їх надто чітко, тим паче у формі, в якій вони існують у первинному «реальному» світі. (Звісно, я кажу про нинішню ситуацію, а не про стародавні язичницькі, дохристиянські, часи. І не повторюватиму тут раніше написаного в есеї, який Ти читав.)
Не смійся! Колись давно (відтоді я поступово спустився на землю) мені заманулося створити основну частину більш-менш цілісної легенди, яка від опису космогонії поволі переходила б у романтичну казкову історію, де більше ґрунтувалося би на меншому, дотичному до землі, а менше збагачувалося би з широкого тла. їй би добре пасувала проста присвята: Англії, моїй Батьківщині. їй були би притаманні доволі спокійні й чисті інтонації та мелодії, що їх я прагнув знайти, вона би викликала спомин про нашу «атмосферу» (про повітря та ґрунт Північного Заходу, себто Британії та сусідніх частин Європи, а не про італійські, егейські чи тим паче східні краї). На додачу до прозорої, ледве вловної (якби мені вдалося цього досягнути) краси, яку дехто називає кельтською (втім, вона нечасто трапляється у справжніх кельтських речах), ота легенда була би «високою», звільненою від очевидності й гідною зрілого духу землі, віддавна зануреної в поезію. Деякі великі оповіді я б описав детально, та більшість накидав би тільки у вигляді схем, загальними рисами. Цикли поєднувалися б у величну цілісність, однак давали би свободу дії іншим умам і рукам, які володіють фарбами, музикою, драмою. Абсурд.
Звісно, такий самовпевнений задум не виник на рівному місці. Спочатку були сюжети. Вони поставали в моїй голові як «даність», виникали окремішньо, а вже потім міцнішали зв’язки між ними. Захоплива праця, хоч і з частими перервами (особливо з огляду на те, що мій розум, навіть одцалившись від наполегливих життєвих потреб, усе одно линув до іншого полюсу та виснажувався лінгвістичними шуканнями). Відтак у мене завжди було враження, ніби я аж ніяк не «винаходжу» нове, а просто фіксую на папері вже суще «там», десь.
Звісно, я створив і написав багато різних речей (особливо для власних дітей). Деякі з них не вклались у канву цієї розгалуженої розвиненої теми, бо були докорінно відмінними: наприклад, «Листок пана Дрібнички» та «Фермер Джайлз» — оті два твори, які тільки й було видано. «Гобіт», значно життєвіший за своєю суттю, з’явився цілком незалежно: я, починаючи його писати, і не уявляв, що він стане частиною загальної концепції. Проте цей твір із його тяжінням до земного та входженням у спільну «історію» несподівано виявився завершальним складником усієї цілості. Як високі Легенди про витоки сприймаються
Последние комментарии
56 минут 36 секунд назад
1 час 31 минут назад
22 часов 16 минут назад
22 часов 18 минут назад
23 часов 16 минут назад
23 часов 38 минут назад