cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
здивуєтесь, коли я скажу, що за мною день і ніч стежать. Я скрізь помічаю за собою «хвоста» — здається, це так називається? Те саме і з моїм сином, дочкою, секретаркою та братом. Всі мої телефонні розмови підслуховуються, такої самої думки про свій телефон і син — він одружений і живе окремо. Кількох службовців «Корпорації Бранера» викликали на допит. Корпорація займає два поверхи «Будинку Бранера», і в ній працює понад сто чоловік. Це вас дивує?
— Ні, — буркнув Вулф. — Книжку ви розсилали з листами?
— Без листів, але зі своїми візитками, на яких я писала кілька слів.
— Тоді вам якраз і не варто дивуватись.
— А я здивована. Була здивована. Адже я не конгресмен і не якийсь там видавець, радіокоментатор чи університетський професор, що потерпає за своє місце. Невже той психопат, що страждає манією величі, гадає, нібито може завдати мені шкоди?
— Пхе! Він уже завдає вам шкоди!
— Анітрохи. Він просто мене дратує. А тепер заповзялися допитувати ще й моїх компаньйонів та особистих друзів — певна річ, не відверто, а під усякими пристойними приводами. Це почалося тижнів зо два тому. А телефон підслуховують уже днів десять. Мої адвокати кажуть, що тут, мабуть, нічим не зарадиш, проте вони все ж таки взялися до цієї справи. І хоч їхня юридична контора одна з найбільших і найкращих у Нью-Йорку, але й вони бояться ФБР! Вони не схвалюють мого вчинку. Кажуть, розсилати книжки було з мого боку нерозважливо — це, мовляв, донкіхотство. Та мені байдуже, що вони кажуть. Прочитавши книжку, я страшенно розлютилася. Подзвонила у видавництво, і звідти прислали до мене чоловіка. Він розповів, що вони не продали й двадцяти тисяч примірників. І це в країні, де майже двісті мільйонів населення, а з них двадцять шість мільйонів голосували за Голдуотера! Спершу я вирішила оплатити кілька рекламних оголошень у газетах, але потім подумала, що краще буде розіслати книжки самій, і закупила їх зі сорокапроцентною знижкою. — Місіс Бранер уп'ялася пальцями в бильця крісла. — А тепер ось він дратує мене, і я хочу, щоб він облишив за мною стежити. Я хочу, щоб ви примусили його це зробити. Вулф похитав головою:
— Безглуздя.
Місіс Бранер узяла зі столика поруч свою коричневу шкіряну сумочку, відкрила її, дістала чекову книжку та ручку, неквапом розгорнула на столику книжку і так само не поспішаючи, методично заповнила спершу корінець, а тоді бланк чека. Потім вирвала чек, підвелася, поклала його на стіл перед Вулфом і повернулась до крісла.
— Тут п'ятдесят тисяч доларів, — промовила вона. — Це тільки аванс. Я вже сказала, що не спинюся ні перед якою сумою.
Вулф на чек навіть не глянув.
— Мадам, — озвався він, — я не чудодій і не кретин. Якщо за вами стежать, то тепер уже відомо, що ви прийшли сюди, і ясно, що прийшли ви найняти мене. Мабуть, вони вже прислали шпига взяти під нагляд і цей будинок. А коли й ні, то вони почнуть стежити відразу, як тільки зрозуміють, що я виявивсь віслюком і взявся за цю справу. — Вулф повернув до мене голову: — Арчі, скільки агентів має ФБР у Нью-Йорку?
— О-о… — Я підібгав губи. — Не знаю напевно, але мабуть, сотні дві. Їх то більше, то менше.
Вулф повернувся знов до місіс Бранер.
— А в мене один — містер Гудвін. Сам я у справах з дому ніколи не виходжу. Це було б…
— У вас є ще Саул Пензер, Фред Деркін, Оррі Кетер…
Іншим разом перелік цих імен дійняв би Вулфа до живого, але не тепер.
— Я не маю права просити цих людей іти на такий ризик, — відказав він. — Не думаю, що й містер Гудвін стане ризикувати. Так чи так, все це безглузда і марна затія. Ось ви кажете: «Примусити його»… Отже, ви хочете, щоб я примусив ФБР перестати за вами стежити?
— Так.
— Яким чином?
— Не знаю.
— І я не знаю. — Вулф похитав головою. — Ні, мадам. Ви самі накликали на себе лихо, от його й маєте. Я не хочу сказати, що не схвалюю вашої акції з книжкою, однак поділяю думку адвокатів: це донкіхотство. Дон Кіхот мужньо терпів свої злигодні, тепер це судилося вам. Вони не стежитимуть за вами довіку, адже ви самі сказали, що ви — не конгресмен і не якийсь там дрібний службовець, який боїться втратити роботу. Але книжок більше не розсилайте.
Місіс Бранер сиділа, покусуючи губи.
— А я думала, що ви нікого й нічого не боїтесь.
— Боюсь? Я намагаюся не робити дурниць, а це ще не означає, що я боюся.
— Я вже сказала, що цього доручення не виконає ніхто, крім вас.
— Тоді ваше становище складне.
Гостя знову відкрила сумочку, дістала чекову книжку та ручку й, заповнивши другий бланк — і цього разу спочатку корінець, — підійшла до столу Вулфа. Потім узяла перший чек, поклала замість нього новий і вернулася до крісла.
— Ці сто тисяч доларів, — промовила вона, — тільки аванс. Усі витрати я оплачуватиму окремо. Якщо вам пощастить виконати моє доручення, то, крім авансу, одержите гонорар, і його розмір ви назвете самі. А не пощастить — ці сто тисяч однаково залишаться вам.
Вулф потягся рукою по чек, уважно його розглянув, тоді
Последние комментарии
1 час 14 минут назад
2 часов 47 минут назад
6 часов 40 минут назад
6 часов 45 минут назад
12 часов 5 минут назад
1 день 23 часов назад