Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
ховався вчитель Бєликов з «Людини у футлярі» від дійсності, яких би «правил» не дотримувався, життя руйнує найтвердішу шкаралупу відчуженості — і тоді виявляється вся нікчемність подібного існування. Намагання берегти лише власний спокій так само приводить до ізоляції від людей доктора Старцева («Іонич»), В юності ще були поривання до чогось прекрасного, але страх перенапружити себе звів усе нанівець. Залишилась одна пристрасть: увечері виймати з різних кишень гроші, отримані за візити. І купувати будинки. Вся безглуздість ситуації в тому, що це нікому не потрібно, й Іоничу теж: він старий, хворий, не мав жодної близької людини. Він зберіг «свободу», йому не загрожують життєві потрясіння, але сам перетворився на тінь, яка дає про себе знати тільки писклявим голосом, бо «у Старцева запливло жиром горло». Тінь ця лякає собою оточуючих, відлякує від подібного способу життя.
Ми багато знайдемо у Чехова подібних сюжетів, де герой, заплутавшись у плетиві простих і складних обставин, ніяк не може вибратися на справжню дорогу, навіть не може, добитися простого сімейного щастя. Йому завжди не вистачає маленького, але рішучого кроку. На заваді любові художника і Жені Волчанінової («Будинок з мезоніном») стала рідна сестра дівчини, яка, мов злий демон, з точки зору героїв твору, зруйнувала можливе щастя. Дві планетки зійшлися на мить, дмухнув вітрець — вони розбіглися назавжди. Знову фатум? Життєвий хаос, перед яким людина безсила? Але чому тоді враження від оповідання оптимістичне? Та просто, коли б героям не чинили перепон і вони б здобули особисте щастя, читач би бачив, що воно нетривке, несправжнє. Адже і художник, і Женя неспроможні робити рішучих кроків. Вони не можуть розпорядитися цим щастям, коли його влаштує випадок, не здатні за нього поборотися. Є щось більше, прекрасніше, благородніше, — настійливо проголошує кожним рядком Чехов, воно — справжнє. Не можна пливти за течією між «низьким» і «високим».
Подібне поєднання «малого і тимчасового» з «великим і вічним» своєрідно відтворює загальну картину поступу цивілізації, для якої і «серединність» людини — тільки прохідний етап. Вона пройшла, ця людина, майже безслідно, а життя триває. Можливо, в цьому полягає найбільша трагедійність героїв Чехова? Він не просто сміється над їхньою недолугістю, тупістю, обивательщиною, а скоріше сумує над нереалізованими можливостями людини.
Оленька з оповідання «Душечка» видається на перший погляд звичайною собі міщаночкою, пристосуванкою, життя її бездуховне. Але, однак, не антидуховне, бо пристосування героїні до обставин не прагматичне, а якесь рослинне, продиктоване інстинктивною потребою когось любити, про когось турбуватися. Вона тільки не вміє і не знає як. У цьому трагедія Оленьки — в неможливості дотягнутися до того рівня, до якого підштовхують її закладені в людині начала добра, які Чехов умів бачити в кожному.
Разом з тим, без емоцій, навіть жорстоко, Чехов підкреслює, що «серединність» себе вичерпала, надійдуть інші люди, кращі, мудріші, у яких «все повинно бути прекрасним», як говорить лікар Астров. І хоч інший герой каже, що справжні люди будуть тільки років через двісті-триста, а сам Чехов не встиг побачити прообраз тих людей, скажімо, в революції 1905 року, ми помічаємо, наскільки глибоко пройнявся письменник провідною тенденцією свого часу: віджиле йде в небуття безповоротно, духовна смерть чекає кожного, хто не встигає за рухом життя.
Повість «Спати хочеться» побудовано так, що виникає враження, ніби одноманітність, утома від цього життя настільки «заколисують» людину, що вона взагалі втрачав орієнтири людяності і, вириваючись з полону «сну», бо інакше вже неможливо, направляє свій гнів не в той бік.
Та коли в цьому творі героїня — просто маленька втомлена дівчинка, вчинками якої керують інстинкти й захисні реакції, хоч і викривлені тупою і жорстокою дійсністю, то лікар Рагін змирився з «заколисуванням», навіть підвів під нього своєрідну виправдуючу філософську базу — і фізично, й духовно підкорився плину життя, не втручаючись у нього., І шлях його, — шлях знецінення самого себе, — від ідеальних юнацьких поривань приносити користь і робити добро до пацієнта палати № 6 — закономірний.
А. П. Чехов чи не перший у світовій культурі торкнувся питання взаємодії духовної сутності людини зі світом, який цю сутність і сформував. Сформував, а сам пішов уперед, — у плані своєрідного змагання. Йдеться про життєздатність принципів, насамперед моральних, які дозволяють людині відчувати свою значимість. Людина сформувалася на певних принципах, а життя пішло вперед, змінилася орієнтація. Відмовитися від себе колишнього, переорієнтуватися? І втратити себе? А залишитися таким, як був, — чи не відстати, загубитися в часі? Саме на такому роздоріжжі, коли по-старому жити вже неможливо, а як жити по-новому, — невідомо, опинився і Васильєв з оповідання «Припадок», і Лаєвський із повісті «Дуель», і цілий ряд героїв із знаменитих
Последние комментарии
2 дней 12 часов назад
2 дней 13 часов назад
2 дней 13 часов назад
2 дней 13 часов назад
2 дней 16 часов назад
2 дней 16 часов назад