Можно сказать, прочёл всего Мусанифа.
Можно сказать - понравилось.
Вот конкретно про бегемотов, и там всякая другая юморня и понравилась, и не понравилась. Пишет чел просто замечательно.
Явно не Белянин, который, как по мне, писать вообще не умеет.
Рекомендую к прочтению всё.. Чел создал свою собственную Вселенную, и довольно неплохо в ней ориентируется.
Общая оценка... Всё таки - пять.
Цитата: "А марганец при горении выделяет кислород". Афтырь, ты в каком подземном переходе аттестат покупал? В школе преподают предмет под названием - химия. Иди учи двоечник.
Стоит внимания. Есть новизна и сюжет. Есть и ляпы. Ну например трудно потерять арбалет, еще трудней не пойти его поискать, тем более, что он весьма дорогой и удобный. Я слабо представляю, что четверо охотников уходят на охоту без дистанционного оружия и лишь по надобности его берут, тем более, что есть повозка и лошади. Слабо представляю, что охотники за своей жертвой и подранками бегаю с мечами. Имея 4 арбалета и видя волколака автор
подробнее ...
рассказывает нам как его они рассматривают и как он готовится к нападению, дожидаясь атаки. Лишь ГГ успевает нажать на спуск в догон и забыв о перезарядке несётся безоружный за целью, видимо высказать своё устное фи за грубое подталкивание. Ну и как всегда охотники на монстров не имеют элементарной защиты от таких нападений - рогатины и предпочитают служить "кеглями" и летать не имея крыльев. Стандарт вооружения для таких писателей - меч, взяв авторит - ведьмака А. Сапковского. Только у него ведьмаки были уже биомутантами и обучались с детства, имели невероятную реакцию, гибкость, скорость и кучу химии от отравлений и заживление ран от ближнего контакта с чудовищами. Наши простые предки справлялись копьями,луками, собаками, ядом и ловушками. Диванные писатели пишут глупые книги и ссылаясь друг на друга. Да нормальные охотники в лес без хороших как минимум двух обученных собак держать зверя на одном месте на хищника не пойдут, иначе сами станут дичью. Я действительно умных произведений, где хоть чему то можно научиться из реального опыта давно не читал. На фоне прочих авторов оценку ставлю - хорошо и рекомендую представлять в уме более реальные ситуации и не резать монстров ножичком, а сразу колоть зубочисткой.
Очень! очень приличная "боярка"! Прочёл все семь книг "запоем". Не уступает качеством сюжета ни Демченко Антону, ни Плотников Сергею, ни Ильину Владимиру. Lena Stol - респект за "открытие" талантливого автора!!!
абвері. Невідомо, що робив цей «тихий» пруссак під час війни, але начальство, безперечно, довіряло йому і тому надіслало в розпорядження Райнаї. Від Райнаї він одержував інструкції. Проте Марія не мала сумніву в тому, що Вехтер тримав безпосередній зв'язок з Геленом і що в його обов'язки входив навіть контроль над Райнаї.
Вехтер був садівником, швейцаром, шофером, виконував різні роботи на віллі, а коли провадилась якась операція, виступав у ролі охоронця. Він добре розумівся на зброї, колись навіть успішно склав екзамен на майстра-зброяра. Вехтер проявляв плівки у фотолабораторії, встановлював мікрофони, якщо виникала потреба записати якусь розмову, був непоганим слюсарем, дбайливо доглядав «оппель». Найчастіше Вехтера можна було бачити в гаражі, де містилась його майстерня.
Погляд у Вехтера завжди підозріливий, допитливий, контролюючий.
От і зараз, тільки-но рипнула хвіртка і Марія ввійшла в сад, як з'явився Вехтер. Він вийшов з-за гаража.
— Доброго ранку, Вехтер.
— Доброго ранку, панночко.
— Дзвонив хтось чи, може, пошта була?
— Ні.
— Пан полковник ще не приїхав?
— Ні.
— Вістей від нього…
— Не було.
— Машина в якому стані?
— Можна користуватися, але потрібна деяка профілактика.
— Добре, дякую, Вехтер. Хто б не питав — мене немає дома. Я працюватиму в своїй кімнаті.
— Зрозумів.
Марія говорила неправду. Хай Вехтер думає, що вона готує доповідну записку.
Дівчина поспішила в свою кімнату, замкнула двері і лягла на канапу. Добути документи… Але як? Акош Райнаї живе на першому поверсі в двох суміжних кімнатах. Одна править йому за кабінет, друга — за спальню. Від'їжджаючи, полковник замикає обидві кімнати. Те саме робить і на ніч. До того ж документи лежать у сейфі… Боязко. Марія пригадала свою розмову з Райнаї, яка відбулася два тижні тому. Чи не видала вона себе тоді, чи не запідозрив її полковник? Нерви були такі напружені, що дівчина майже не володіла собою. Райнаї нібито не звернув уваги на той випадок. Але хто знає, чи не виникла в нього якась підозра? Він був досвідченим фахівцем своєї справи, і прочитати думки на його обличчі було неможливо. Марія намагалася заспокоїти себе: Райнаї вже не той, яким був колись, — втомлений, нервовий і свою роботу виконує майже автоматично. Відтоді, як він почав писати спогади, його мучить сумління.
Того вечора, зайшовши до Райнаї, Марія побачила його за письмовим столом. Він здавався зовсім надломленим. Перед Райнаї лежав рукопис, але полковник не писав. Сидів замислений. Марія помітила на його чолі дрібні краплинки поту.
Вона доповіла, що згідно з планом підготувала перехід інженера-хіміка Курта Цігера. Потім дістала пляшку коньяку.
— Ви теж вип'єте, дядьку Акош? — втомлено спитала вона.
Тепер особливо було помітно, як постарів Райнаї. Старість лишила полковника наодинці з жахливими переживаннями та спогадами.
— Ні, дякую, — прокректав Райнаї. — Чому це ти, Маріє, почала частенько прикладатися до пляшки?
Він був у дуже поганому настрої.
— Знаєте, дядьку Акош, є така робота, яку може виконувати тільки людина з притупленим мозком. А алкоголь притуплює розум і разом з тим робить людину сміливішою. Вам краще це знати. Солдатам перед атакою видають ром.
— Не знаю, на що ти натякаєш, Маріє.
— А так— базікаю собі, та й годі. На жаль, я народилася жінкою і, хоч як намагалась, не позбулася зайвої балакучості. Не звертайте на мене уваги…
Райнаї спробував заспокоїти Марію, голос його став лагідним, тихим і дружнім.
— Я розумію тебе, Маріє, — співчутливо сказав він, потираючи лоба. — Важке наше життя. Якщо хочеш, я дам тобі пораду.
Марія подивилася на нього і знову відсьорбнула з чарки.
— Перед іншими по можливості приховуй свій душевний стан. Я давно знаю тебе, можна сказати, почуваю себе твоїм батьком. Але інші? Інші можуть невірно зрозуміти тебе. А це небезпечно.
— Мене вже не дуже цікавлять міркування інших. Я хочу зрозуміти себе. Як було б добре, коли б я змогла збоку глянути на себе — бути одночасно і обвинувачем, і адвокатом — захисником своїх вчинків…
— Тоді? — запитав Райнаї.
— Що тоді?.. Дядьку Акош, правда, ви мене вірно зрозумієте?
— Так, можеш спокійно говорити далі.
— Здається, я б тоді з огидою відвернулась од себе. Але тільки тоді. А так ні… Так я не можу засудити своїх вчинків. І де тільки починається, де кінчається честь, яку треба поважати, де межа виконання обов'язків?..
— Чому ти повинна відвертатись од себе?
— Ще давно… дуже давно я з огидою дивилася на повій. Я їх зневажала, ставилася до них з презирством, як до дешевих продавщиць любові, з якими порядна людина навіть говорити не захоче.
— Маріє, ти ж не повія.
— Ні?.. Так хто ж тоді я? Я тільки формально вважаюсь нареченою вашого сина. Ким я стала? Я не повія, тому що мій фіговий листок має національний колір? Ще два дні тому я була з Куртом Цігером… А хто буде завтра? Той, кого мені назвуть, бо вже не я розпоряджаюсь
Последние комментарии
1 час 28 минут назад
5 часов 33 минут назад
6 часов 8 минут назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад
1 день 3 часов назад