Корабель з райдужними вітрилами [Микола Васильович Білкун] (fb2) читать постранично, страница - 5

модель закладена в моєму мозку. Тоді ж він сказав, що хоч я поки що не можу стати на свої «великі» ноги, то ті, «маленькі», «модельні», цілком мені підвладні. Вони мусять слухатись мене і скорятися мені.

А цікаво, вони, ці хлопці і серед них дівчинка, яку вони чомусь звуть чеським ім'ям Іржик (мабуть, вона Іра), вони, ці футболісти, знають, що у них в мозку є «змодельовані» ноги? Певне, що не знають, бо їм це ні до чого. Вони чудово послуговуються «великими» ногами, для чого їм «модель»?

Ця їхня Іржик грає у футбол майстерно. Але для чого вона це робить? Самостверджується в такий спосіб? Робить це навмисне чи їй подобається грати у футбол? Є такі дівчатка, які дуже нагадують хлопців. Всі вихватки у них хлоп'ячі, і вони не мають подруг, а мають лише друзів, бо водяться лише з хлопцями. У нас в класі, в тій школі, де я вчився раніше, була одна така дівчинка. Її звали Таня Орлова, але всі в класі казали на неї Ваня Орлова або й Орлов. Ну, та вже занадто була «хлопцем», навіть пробувала потайки палити сигарети. Я таких не люблю.

Ця Іржик не така, як та наша Ваня Орлова. Вона на кожному кроці стверджує, що вона дівчинка, а не хлопець. Може, вона й не стверджує, може, просто вона сама про це не забуває і тому про це не забувають хлопці, котрі грають з нею у футбол. Вони не дозволяють собі штовхнути її чи якось скривдити, бодай мимоволі. Пересувається вона по майданчику легко, наче пурхає, наче не торкається ногами землі. Помітно, що рухатись, стрибати, особливо бігати — для неї насолода. Таке враження, ніби вона бігає не по нашій земній кулі, а по місячній поверхні, де все легше у шість разів. Вона рухається і прислухається до якоїсь музики, чутної лише їй одній. Могло б здатися, що вона хизується своєю граціозністю, трохи задається перед хлопцями, хоче їм подобатись весь час, кожної миті, але, я певен, що це не так. Просто вона не може бути іншою, вона може бути лише такою, як вона є. І хлопці теж відчувають це, не один я такий розумний. Коли б вони бачили, що вона хизується, задається, хоче, щоб в неї всі закохалися, вони б навмисне чинили їй різні капості. Хлопці завжди так поводяться з кривляками-ломаками. Але Іржик не кривляється і не ламається. Вона робить все дуже природно, навіть по м'ячу б'є просто — природно, а не по-хлоп'ячому. Я знаю, що дівчата часто навмисне підкреслюють своє невміння робити щось таке, що вимагає фізичних зусиль: «Ах, це нам не під силу! Ах, як це важко! Ах, ми не вміємо!» Це вони роблять, щоб сподобатись хлопцям. Бо хлопцям приємно похизуватись перед кимось своєю силою, показати, що вони сильніші.

Ще коли я був здоровим, ще коли ноги мої були такими, як у всіх, ще там, у Сибіру, в тій школі, я пам'ятаю, як ми одного разу збирали металобрухт. І дівчата: Оля Больших, Маша Медведєва, Соня Косовська знайшли якийсь уламок сталевої рейки, вдавали, що не можуть його підняти, що він занадто важкий для них. Я зрозумів, для чого цей спектакль. Там, поблизу, крутився Венька Птичкін. Він займався в секції боксу, був найсильнішим в класі, ніхто з хлопців ніколи не наважувався з ним ні битися, ні боротися. Він був зарозумілим задавакою, цей Венька, такий собі красунчик-чепурунчик, який кожної хвилини лізе в кишеню за гребінцем, щоб пригладити свого чуба, і пильнує, щоб рубчики на штанях не зім'ялися. Хлопці його не любили, але боялися, і ніхто не кепкував з нього, а були й такі, що відверто підлизувались до Веньки, і він зверхньо терпів їх біля себе, милостиво давав їм помацати свої сталеві біцепси. Зате чимало наших дівчат були потаємно закохані у Веньку і наввипередки намагалися привернути його увагу. От і ті троє: Оля, Маша і Соня теж квоктали біля рейки, яка вона важка, щоб привернути увагу Веньки. І вони таки домоглися свого. Венька підійшов до них своєю танцюючою ходою, ніби маневрував на рингу. Він завжди так ходив для форсу. Підійшов, зверхньо хмикнув і сказав: «Що, слабосила команда? Сили не вистачає? Ех, ви! Дивіться, як це робиться! Р-раз!» Він однією рукою підхопив той уламок рейки і підкреслено без напруження поніс його. Власне, там і напружуватись не було чого, і Таня — Ваня Орлова довела це, зіпсувавши Веньці весь цей парад. Він після того зненавидів її і чинив їй капості на кожному кроці.

Іржик — хоч вона і водиться з хлопцями, зовсім не схожа на Таню-Ваню. Просто вона робить те, що їй подобається, і анітрохи не задумується над тим, як воно сприйматиметься хлопцями. Вона схожа на танцівницю, на балерину. Коли я був малим, у мене було чудове видання казок Андерсена. Потім ту книжку хтось «зачитав», я не знаю, де вона поділася. Так-от, книжка та була чудово ілюстрована. 1 мені найбільше запам'яталися малюнки до казки «Стійкий олов'яний солдатик». Там була намальована танцівниця. Картонна балерина. Підхопив її вітер, вкинув у піч, вона й згоріла. Але, навіть згоряючи, вона не зганьбила своєї професії, витягала ніжку як слід, стояла на самих кінчиках пальців, до кінця залишалася граціозною. Так-от, коли я дивлюся на їхню гру крізь примружені повіки, Іржик мені здається схожою на ту