Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти [Володимир Миколайович Гайворонський] (fb2) читать постранично, страница - 3

від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільскогосподарського виробництва», яким встановлювалося, що кожному громадянину — члену підприємства, кооперативу, товариства — видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру цієї частки (паю). Указом Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» регламентовано, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Ці ж правомочності поширюються і на відносини, що виникають у зв'язку з одержанням у приватну власність земельної ділянки в натурі, тобто в цьому разі виникає право вступати в різноманітні внутрішні і зовнішні відносини, врегульовані аграрним законодавством. Земельний кодекс України (статті 80, 81) передбачає суб'єктів права власності на землю та право власності на землю громадян.

Усі ці заходи вплинули і на розвиток орендних відносин, предметом яких є передача земельних ділянок і майна для тимчасової сільськогосподарської діяльності.

Функціонування підприємств — суб'єктів підприємницької діяльності неможливе без чіткої організації процесу по виробництву сільськогосподарської продукції, її переробці і реалізації, узгодженості в діях не тільки їх структурних підрозділів, а й окремих працівників. Без цього сільськогосподарське виробництво як таке неможливе, а тому організаційно-управлінські відносини, що складаються в цьому процесі, становлять вісь суспільних відносин, що є предметом аграрного права. Ці відносини мають внутрішній кооперативний чи корпоративний характер і регулюються локальними нормами аграрного законодавства.

Проте діяльність сільськогосподарських виробників не замикається тільки внутрішніми відносинами. Вони вимушені входити і в зовнішні відносини, в тому числі і в організаційно-правові (управлінські).

Отже, предметом аграрного права є також і організаційно-правові відносини.

Дослідження суспільних відносин дозволяє зробити висновок про те, що кожна галузь права регулює притаманні їй відносини і по-своєму впливає на них своїми нормами. Визначити ту чи іншу галузь права можна лише попередньо з'ясувавши відносини, що становлять предмет їх регулювання, інакше кажучи, ті відносини, які, в існуючих умовах суспільного виробництва потребують для свого регулювання застосування норм саме цієї галузі права.

Аграрне право як спеціалізована галузь права покликана врегулювати пов'язані між собою земельні, майнові, господарські, трудові і організаційно-управлінські відносини, що складаються між суб'єктами в аграрному секторі, а також між юридичними та фізичними особами. Нормами аграрного права регламентується коло і зміст тих прав і обов'язків, що становлять правовий статус сільськогосподарських кооперативів, селянських (фермерських) господарств, акціонерних та інших господарських товариств, агрофірм та агрокомбінатів, орендних підприємств, членів цих формувань тощо. Таким чином, характером виробничо-господарської і соціально-економічної діяльності, особливістю соціально-побутових умов існування аграрних товаровиробників визначається своєрідність предмета аграрного права як галузі права.

Вивчення наведених та інших літературних джерел свідчить про досить широкий спектр підходів до визначення кола правовідносин, які слід віднести до сфери аграрного права чи законодавства. Узагальнивши їх, можна сформулювати поняття аграрного права.

Аграрне право України як галузь права, що перебуває в стадії становлення і формування, регулює комплекс пов'язаних між собою виробничо-господарських, земельних, майнових, трудових та організаційно-управлінських відносин, які складаються в процесі виробництва і переробки сільськогосподарської продукції в аграрному секторі між сільськогосподарськими підприємствами і об'єднаннями, фермерськими і підсобними господарствами, іншими виробниками незалежно від форм власності, а також: між: ними і працівниками цих господарств.

§ 2. Методи аграрного права

Будь-яке наукове дослідження потребує визначення не тільки його предмета, але й методу, який використовується наукою для пізнання її предмета. У юридичній літературі, в тому числі і в аграрно-правовій, досі ще не склалося чіткого визначення методу правового регулювання. Традиційно метод правового регулювання розглядається відповідно до системи права. Вся система права за однорідністю правовідносин (предмета правового регулювання) поділяється на галузі. А оскільки метод правового регулювання властивий тим суспільним відносинам, які є предметом даної галузі права, то мається на увазі, що предмету кожної галузі повинен відповідати і метод правового регулювання.

Проте ця позиція в умовах формування ринкових відносин втрачає своє значення. Нині