Червона корчма [Оноре де Бальзак] (epub) читать постранично, страница - 2

споглядаючи якесь видіння із свого минулого або теперішнього. Я довго розглядав це химерне обличчя, і мене обсідали всілякі здогади: «Чи йому нездужається? А може, надто багато випив? Чи розорився на біржі? Чи міркує, як обшахрувати кредиторів?»

— Гляньте! — звернувся я до своєї сусідки, показавши їй на незнайомця.— Яка пика! На ній мовби наліплене оголошення про банкрутство.

— О, в такому разі він був би веселіший,— відповіла вона і, граційно похитавши голівкою, додала: — Якби такий розорився, про це, мабуть, знали б у всьому світі! Лише в земельні володіння у нього вкладено мільйон! Він колишній постачальник імператорських армій, досить оригінальний тип. Одружився він удруге з розрахунку, але, уявіть собі, дружина в шлюбі з ним дуже щаслива. В нього гарненька дочка, яку він довго не хотів визнавати за свою. Та коли сталося нещастя з його сином — хлопець загинув на дуелі — він змирився і взяв її до себе, бо вже не може мати дітей. Ось так убога дівчина несподівано стала, однією з найбагатших наречених у Парижі. Але після смерті єдиного сина цього славного чоловіка мучить глибока туга, й іноді йому не вдається приховати її.

В цю мить колишній постачальник підвів на мене очі, і я здригнувся — така похмура задума була в його погляді. Здавалося, він виразив у ньому все своє життя. Та раптом обличчя його проясніло; він узяв скляний корок, машинально закрив ним карафу з водою, що стояла біля його тарілки, і з усмішкою обернувся до пана Германа. Безперечно, цей чоловік просто втішався радощами пообідньої ситості й не мав у голові жодної думки, жодних турбот. Отож мені навіть стало соромно, що свій дар розгадування характерів я застосував до такого примітивного створіння, як тупий фінансист. А тим часом, поки я провадив свої марні френологічні спостереження3, добродушний німець заклав у ніс понюшку тютюну і почав свою розповідь. Мені було б важко переказати цю історію в тих самих виразах, що й оповідач, з усіма його паузами та багатослівними відступами від головної теми. Тому я записав її своїми словами, пропустивши все те, що видалося мені пустим розбалакуванням нюрнбержця, і залишивши все, з мого погляду, цікаве та поетичне: при цьому я виявив ту наївну безпосередність, яка властива більшості письменників, котрі частенько забувають написати під заголовком своєї книжки: «Перекладено з німецької».

Задум і дія

Десь наприкінці вандем'єра VII року республіканської ери, а за звичайним календарем — 20 жовтня 1799 року, двоє юнаків, які вранці виїхали з Бонна, перед самим заходом сонця дісталися до Андернаха, містечка, що притулилося на лівому березі Рейну, за кілька льє від Кобленца. В ті дні французьке військо під командуванням генерала Ожеро маневрувало на очах у австрійців, що закріпилися на правому березі річки. Штаб республіканської дивізії, яка входила до корпусу Ожеро, розташувався в Кобленці, а одна з її півбригад отаборилася в Андернаху. Двоє подорожніх були французи. Глянувши на їхні сині мундири з білою лямівкою та червоними оксамитовими вилогами, на їхні шаблі, а головне — на капелюхи, обтягнуті зеленою клейонкою і прикрашені триколірним плюмажем, навіть німецькі селяни впізнали б у них військових хірургів, людей вчених і гідних поваги, яких любили не тільки в армії, а й у країнах, де стояли наші війська. В ті часи, згідно з недавнім законом про набір у армію, який проводив генерал Журден, багатьох юнаків із пристойних сімейств відірвали від медичного стажування і, природно, вони й на полях битв прагнули робити своє діло, а не нести стройову службу, бо це не відповідало ні їхній освіті, ні мирному призначенню їхнього фаху. Ці молоді служителі науки, люди незлобливі й працьовиті, творили добру справу в епоху, коли повсюди панувало зло, і вони ж таки з великим співчуттям ставилися до вченої братії тих країн, які підкоряла своєму впливу жорстока цивілізація Французької республіки. Обидва мандрівники мали при собі подорожню та наказ про призначення їх на посаду молодших лікарів, за підписами Коста й Бернадота, і прямували у півбригаду, до якої були зараховані. Юнаки були родом з Бове й належали до буржуазних родин, не дуже багатих, але таких, де провінційна доброзвичайність та порядність передається від покоління до покоління як частина батьківської спадщини. З'явившись на театрі воєнних дій раніше, ніж їм належало вступити на посаду, вони з цікавості, притаманної молодим людям, здійснили поїздку на диліжансі до Страсбурга. Хоча обачливі матері дозволили синам узяти на дорогу зовсім небагато грошей, вони вважали себе багатими, маючи кожен по кілька луїдорів — справжній скарб у часи, коли асигнації були вкрай знецінені, а золото коштувало значно дорожче, ніж срібло. Обидва молодші лікарі мали не більше як по двадцять років і з молодечим ентузіазмом сприймали поетичну сторону свого нового становища. Дорогою від Страсбурга до Бонна вони побували в палаці курфюрста і помилувалися берегами Рейну як митці, філософи й натури, схильні до