Королі і капуста [О Генрі] (fb2) читать постранично, страница - 3

містечку. Телеграми не часто приходять у Кораліо. Десятки голосів послужливо підхопили вигук посильного. Головна вулиця, що тягнеться понад берегом, зарясніла людьми. Всім хотілось прискорити доставку телеграми. На перехрестях зібрались купки жінок різного кольору – від світло-оливкового до темно-коричневого – і жалібно заголосили: «Un telégrafo por Señor Гудвін!» Comandante,^[8] дон сеньйор Ель Коронель Енкарнасіон Ріос, що підтримував правлячу партію й підозрівав Гудвіна в прихильності до опозиції, просичав: «Еге!» – й занотував у свою секретну записну книжечку кримінальний факт: сеньйор Гудвін такого-то числа одержав телеграму.

Посеред цього галасу на порозі дерев’яного будиночка з’явився чоловік і виглянув на вулицю. Над дверима була вивіска з написом: «Кйоу і Кленсі» – така назва навряд чи виникла на цьому тропічному ґрунті. Чоловік на порозі був Біллі Кйоу, шукач щастя й борець за прогрес, найновітніший пірат Карібського моря. З допомогою цинкографії та фотографії Кйоу і Кленсі в ті дні тримали в облозі це нещасне узбережжя. Біля дверей виднілися рами, заповнені зразками їхнього мистецтва.

Кйоу сперся на одвірок. На його сміливому веселому обличчі світилася цікавість до незвичайної метушні та гомону на вулиці. Зрозумівши нарешті, в чому справа, він приставив до рота долоню й гукнув: «Ей, Френк!»– таким дужим голосом, що відразу приглушив несміливі вигуки тубільців.

Кроків за п’ятдесят, на тому боці вулиці, що ближче до моря, стояла оселя консула Сполучених Штатів. Якраз із дверей того будиночка й вискочив Гудвін, почувши своє ім’я. Він саме курив з Уїллардом Джедді, консулом Сполучених Штатів, на задній веранді консульства, яка вважалась найпрохолоднішим місцем у Кораліо.

– Мерщій! – крикнув Кйоу. – Все місто піднялось на ноги через вашу телеграму! Не жартуйте такими речами, мій любий. Не слід так легковажити настроєм народу. Коли-небудь ви одержите напахчену фіалками записку на рожевому папері, і тоді всю країну охопить пекельне полум’я революції.

Гудвін пройшовся вулицею й розшукав хлопця з телеграмою. Волоокі жінки поглядали на нього з боязким захопленням, бо він належав до того типу, який особливо приваблює жінок. Високий на зріст, блондин, в елегантному білому костюмі, в zapatos^[9] із лосиної шкіри. Поводився він чемно, але з якоюсь люб’язною жорстокістю, що її пом’якшував поблажливий вираз обличчя. Коли телеграма нарешті була вручена й посильний, одержавши монетку, подався геть, люди з полегкістю повернулись у свої прохолодні затінки, звідки цікавість була вигнала їх; жінки заходились куховарити на глиняних пічках під апельсиновими деревами або без кінця розчісувати своє довге пряме волосся, а чоловіки знов запалили сигарети й завели свої теревені в пивничках.

Гудвін присів на порозі біля Кйоу й прочитав телеграму. Вона була від Боба Енглхарта, американця, що жив у Сан-Матео, столиці Анчурії, за вісімдесят миль від узбережжя. Енглхарт був шукач золота, палкий революціонер і загалом славний хлопець. З його телеграми було видно, що він дотепний і обдарований багатою уявою. Йому треба було послати конфідснціальне повідомлення своєму другові в Кораліо. Він не міг користуватись при цьому пі іспанською, ні англійською мовою, бо політичний нагляд в Анчурії – дуже пильний: і прихильники, й вороги уряду весь час насторожі. Але Енглхарт був дипломат. Існував тільки один код, яким він міг скористатись майже цілком безпечно – великий і могутній код нью-йоркського жаргону. Ось та телеграма, що прослизнула нерозгаданою через руки цікавих чиновників і дійшла кінець кінцем до Гудвіна:

«Його бундючність дременув учора заячим маніром з усією монетою в торбі та жмутом мусліну, що звів його з розуму. Купа поменшала на п’ять нулів. У наших усе гаразд, тільки мало побрязкачів. За комір обох. Головний разом з мануфактурою тримає курс на солоне. Ви знаєте, що робити.

Боб»

Гудвін легко розібрався в цій чудернацькій писанині. Він був найщасливіший з усього авангарду американських шукачів наживи, що насунули в Анчурію, й не піднявся б так високо, якби не вмів усе передбачати й заздалегідь робити висновки. Політична інтрига була для нього звичайним бізнесом. Він був досить розумний, щоб мати деякий вплив на проводирів заколоту, й досить багатий, щоб купити прихильність і повагу дрібних урядовців. В країні завжди була яка-небудь революційна партія, і він завжди приставав до такої партії, бо прибічники кожного нового уряду діставали нагороду за свої труди. Тепер у такій ролі виступала ліберальна партія, яка намагалася скинути президента Мірафлореса. Якщо колесо повернеться щасливо, Гудвін одержить концесію на тридцять тисяч акрів найкращих кавових плантацій всередині країни. Деякі недавні вчинки президента Мірафлореса наштовхнули Гудвіна на думку, що уряд от-от має