Смерть [Стівен Кінг] (fb2) читать постранично, страница - 3

перукаря, який голив його. «І не тягни довго з цим питанням».

«Що ж,» сказав містер Кляйн, після того як Ендрюс виклав йому всю суть діла, «Маю запитання. Якщо він не матиме адвокати, то його все рівно повішають?

«Це буде в супереч американським законам» промовив Ендрюс. «І хоча ми ще не частина Сполучених Штатів, та вже рухаємося у цьому напрямку!»

«Чи зможе він викрутитись?» спитала місіс Кляйн.

«Ні мем» запевнив її Ендрюс. «Не бачу яким чином»

«Тоді робіть вашу роботу і хай благословить вас Бог» сказала місіс Кляйн.

**********

Суд тривав весь ранок одного листопадового дня і затягнувся аж до післяобідньої пори. Він проходив в залі міської ради, цього дня вихор снігу крутив у танці ніжні, наче весільне мереживо, сніжинки. Сталево-сірі хмари накотились на місто несучи на собі бурю. Роджер Мізел, уже встиг ознайомитись із справою, тому виступав не лише в ролі судді, але й як обвинувач.

«Наче банкір, який взяв в себе позику, а потім сам собі і сплатив,» такі слова чули від одного з присяжних під час обідньої перерви в «Маминому Синочку», але ніхто йому не перечив, ніхто не підмітив, що це була невдала ідея. Зрештою, як-не-як, а це була добряча економія.

Обвинувач Мізел викликав з півдюжини свідків, а суддя Мізел ні разу не висунув протесту до його допиту. Першим свідком був містер Кляйн, а останнім шериф Барклі. Історія виявилась достоту простою. В обід того дня коли Реббека Кляйн була вбита, відбувалась вечірка з нагоди дня народження з тортом і морозивом. На ній були присутні декілька друзів Реббеки. Близько другої години, коли дівчатка бавились Причепи хвіст ослу і Музикальні стільці, Джим Трасдейл навідався до «Щасливчика Чака», щоб замовити випивку. На ньому був його капелюх. Він потроху випивав, а коли його випивка закінчилась він попросив ще одну порцію.

Чи він з якоїсь причини знімав капелюха? Чи вішав на вішак біля дверей? Ніхто не міг згадати.

«Та я його ніколи не бачив без нього» казав бармен Дейл Джерард «Він наче зрісся з ним. Якщо він його й знімав, то поклав біля себе на стійку. Він спустошив свій стакан і забрався геть.»

«Капелюх залишився на стійці, коли той пішов?» спитався Мізел.

«Ні, сер»

«Може він висів на вішаку, ви не бачили його там, коли зачиняли заклад на ніч?»

«Ні, сер»

Біля третьої години Реббека Кляйн вийшла з дому в північному кінці міста і пішла в аптеку на Головній Вулиці. Мама дозволила їй придбати собі трохи цукерок за долар, який їй подарували на день народження, але заборонила їх їсти, тому що для одного дня солодощів було забагато. Коли до п’ятої години дівчинка не повернулась, то містер Кляйн і ще декілька чоловіків відправились на її пошуки. Знайшли її вона на Алеї Баркера між стоянкою та готелем «Чудовий відпочинок». Її задушили. Срібний долар пропав. Як тільки згорьований батько взяв її тіло на руки, тоді вони й помітили Трасдейлів широкополий капелюх, він лежав під спідничкою її святкового плаття.

Під час перерви на обід, позаду стоянки, метрів дев’яносто від місця злочину, почулися удари молотка. Це будували шибеницю. Керував цим процесом міський тесля, чиє влучне ім’я було містер Джон Хаус. Наближалась сувора зима і дорогу до Форт П’єра скоро замете до неможливого, напевне на тиждень, а може й до кінця зими. Ніхто не планував тримати Трасдейла в місцевій буцегарні до весни. Це було збіса не економно.

«Збудувати шибеницю, це раз плюнути» розказував всім бажаючим подивитись Хаус. «Таке може навіть дитина»

Він пояснив, як працюватиме механізм спуску під люком і що все це буде змазано солідолом для того, щоб у останню хвилину не було ніяких затримок. «Якщо ви робите щось подібне, то треба бути певним, що все пройде з першого разу» резюмував він.

По обіді, Джордж Ендрюс викликав Трасдейла для свідчень. Присутні в залі суду почали голосно шипіти і присвистувати, суддя Мізел втихомирив їх стукнувши молотком, та пообіцяв вигнати всіх з зали суду, якщо таке продовжиться.

«Ви заходили в «Щасливчика Чака» цього дня?» спитав Ендрюс після того, як відновився порядок.

«Думаю, що так» сказав Трасдейл. «В іншому випадку мене б не було тут».

Залом пробіг смішок, який Мізел знову втихомирив, проте на його губах теж грала усмішка.

«Ви замовили два стакана віскі?»

«Так сер, замовляв. Мені хватило грошей лише на два.»

«Але в тебе скоро з’явився новий долар, чи не так, шакале!» викрикнув Авель Хайнс.

Мізел вказав своїм молотком спочатку на Хайнса, а потім на шерифа Барклі, який сидів по переду. «Шерифе, я попрошу вас вивести цього чоловіка з залу суду і оштрафувати за порушення порядку»

Барклі вивів Хайнса, але не оштрафував. Замість того він спитав, який ґедзь його вкусив.

«Вибач Отісе,» сказав Хайнс. «Просто він сидить там так наче нічого не трапилось»

«Ти зараз підеш і глянеш чи не потребує Хаус твоєї допомоги» сказав Барклі. «І не повертатимешся поки тут все не стихне»

Він має стільки помічників скільки треба, тим паче що там вже сніжить»