Вільному воля [Вячеслав Шугаєв] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (21) »
2
Біля причальних розсувних поручнів залишилася жінка, яка, мабуть, не захотіла йти в натовпі. Вона сперлася на поручні, злегка перехилилася до води — чорне розпущене волосся ковзнуло з плеч, стекло вздовж щік. «Що вона там побачила? — здивувався Василь. — Стоїть і стоїть. Погано їй, чи що? А може, реве? Схоже. І плечі обхопила — в дрож кинуло від сліз». — Гей! Громадянко! Може, тобі допомогти? Гей, дівчино? Може, провести куди треба? З-під волосся визирнуло юне, кирпате, товстогубе обличчя, і дівчисько спокійно запитало: — Довго думав? — Що думав?! — Як причепитися? — Я думав, ревеш. Більше, їй-богу, нічого не думав. — Я?! Реву? Ой, тримайте мене! — Дівчина засміялася — спалах білих зубів освітив її губасте, грубе обличчя якоюсь зворушливою, безпорадною простодушністю. — А чому тоді стоїш? Нікуди подітися? — Хочу й стою. — Хочеш на танці? Або в парк ходімо, га? На каруселі-гойдалки? — Ой, сміхота! В парк! У кімнату сміху, га?! — Ні, без сміху. Серйозно запрошую! — Лимонадом частуватимеш? — Можна й міцнішим. Як захочеш. — А далі що? — Погуляємо. В кіно можна. — В кіно не хочу. Всі фільми бачила. — Отже, погуляємо, поговоримо. — А потім? — Ну, не знаю… — знітився Василь, але одразу знайшовся. — Додому проведу. Щоб хулігани не чіплялися. — От і ти, дядечку, не чіпляйся. Досить. Вдосталь набалакалися. — Дівчисько знову перехилилось через поруччя. — Я ж по-доброму. Тобі нудно, мені нудно… — Досить! — закричала дівчина. — Рятуйте! — гучно і тривожно прокотився крик над водою. — Ріжуть тебе, чи що? Грабують? Ну, привіт, бувай, тільки не горлань. На пагорбі, під тополями на набережній, озирнувся; дівчисько ледь угадувалось під блідим колом причального ліхтаря. «„Дядечко!“ Міцно приклала, міцно. У двадцять сім — дядечко, років у тридцять — татко, а під сорок дідом обізвуть. Так піде — швидко зістаріюсь. Скільки ж їй? Шістнадцять, сімнадцять? Дідько їх збагне!» Василь раптом стомився, сонно обважнів — насилу ноги доволік до автобусної зупинки. Пересилюючи бажання негайно лягти на лавочці, він перечитав усі вивіски, що засвітилися довкола. Звичайно, з безцільною серйозністю перекрутив слова: «игинк», «кабат», «онив», — до цієї гри його заохотив Мишко, син, який вивчив літери у п'ять років і розпоряджався новими знаннями навпаки. Взагалі, зі словами Мишко поводився так само просто, як і з іншими іграшками: розбирав, розгвинчував, переінакшував і невдовзі зрозумів, що слова можна створювати. Якось у місті зупинився звіринець, і Мишко, досить неуважно подивившися приїжджих левів і слонів, прямо-таки прикипів до білячого будиночка. В ньому крутилася, сновигала, металася руда білка — мабуть, її стрімке життя і зачарувало Мишка. Він притягнув Василя за рукав і, здивовано посмикуючи чорними бровенятами, сказав: — Дивись, зирок? — Який зирок? — Та он. Зирк, зирк. Навіть очі заболіли. — Ти про білку, чи що? — Ну, звичайно! Схожа на зирка? — А який же зирок, покажи! Мишко розсердився: — Це я її так назвав! Як же я тобі ім’я покажу? — Гаразд, зрозумів. — Схоже? — Схоже. Удома, застережливо витріщившись на батька, Мишко заквапився: — Мамо, зирок! Відгадай! Ольга неголосно, жартома охнула і вхопилася за голову: — Отже, мама тепер зирок? Що ж мені робити, куди бігти? — Мамо, мамо, мамо! — Мишко розсміявся. — Відгадай, хто такий зирок? — Звірятко? — Так, це легко. А яке, яке? Ольга примружилась, торкнулася пальцями до скроні, легенько наморщила чоло — усерйоз замислилась, зовсім не підлаштовуючись під Мишка. — Або лисеня, або… — Ольга забарилась, щоки запашіли від азартного бажання відгадати. — Або білченя. — Ура, молодець, правильно! — Мишко кинувся матері на шию. Щоки її вмить ожили, потемнішали від рум’янцю, вона полегшено зітхнула. Василь здивувався: — А як ти до цього додумалась? — Не знаю. — Вона розгублено усміхнулася. — Уявила собі й здогадалася. Відтоді й почалося: — Тату, відгадай, що таке «курум»? — Відгадайте, відгадайте! Мамо, тату. Талаг? Василь від ревнивого суперництва з Ольгою пробував угадувати, але як він казав, шарики не в той бік крутилися, — змучившись, тільки піт утирав. Ну як здогадаєшся, що «курум» означає гречана каша, а «талаг» — калюжа після дощу. Добре, що хоч подужав гру в перекручування, а то перед Мишком було б зовсім незручно. Чекаючи на автобус,- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (21) »
Последние комментарии
9 часов 46 минут назад
17 часов 46 минут назад
1 день 8 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 12 часов назад