Ніч ополудні. Скотоферма [Артур Кестлер] (fb2) читать постранично, страница - 121

фермі неминуче пануватиме цілковита анархія та розпуста. Їх глибоко непокоїла думка, як може вплинути все це на їхню власну худобу і навіть на їхніх найманих робітників. Але нині, панове, від усіх цих сумнівів і тривог не залишилося й сліду. Сьогодні він та його друзі особисто побували на Скотофермі, ретельно оглянули все свиняче господарство, — і що ж вони побачили? Вони на власні очі побачили тут не лише найсучасніші методи господарювання, але й повсюдну дисципліну і порядок, яким могли б по доброму позаздрити всі інші фермери. І далебі, чи не найбільше враження на його друзів, як і на нього самого, справило те їхнє, хотілося б сподіватися, правильне спостереження, що робоча худоба на Скотофермі працює значно більше, споживаючи водночас значно менше, ніж на будь-якій іншій фермі в окрузі.

Хотілося б закінчити свій виступ, сказав він, та ще раз підкреслити, що дружба між Скотофермою та всіма сусідніми господарствами буде дедалі ширитися і міцнішати. Між свинотою і людством зроду не було і не може бути жодних непримиренних суперечностей, бо і їхні цілі, і їхні проблеми, панове, в принципі одні й ті ж самі. Взяти хоча б основне й універсальне питання — питання робочої сили.

— А тепер, джентльмени, — нарешті мовив він, — я прошу шановне товариство упевнитися, що наші келихи повні по вінця, й випити за цей тост стоячи. Тож, джентльмени, за процвітання Скотоферми!

Всі дружно й весело підвелися. В пориві вдячності Наполеон навіть залишив своє чільне місце й обійшов круг столу, щоб почаркуватися з паном Пілкінгтоном, перш ніж осушити свій келих. Коли вщухло загальне «ура!», Наполеон, не сідаючи, заявив, що він теж хотів би сказати кілька слів.

Як і всі виступи Наполеона, ця його промова була гранично коротка й ділова. Він теж, сказав Наполеон, щасливий, що період непорозумінь нарешті скінчився. Тривалий час в світі ходили чутки, — поширювані, як йому стало відомо, нашим злісним ворогом, — що й він сам, і його колеги дотримуються підривних і навіть революційних переконань. Що вони, мовляв, намагаються збурити тварин із сусідніх ферм на повстання. Важко навіть вигадати більш страхітливу брехню. Як і раніше, їхнє єдине бажання — це жити в мирі і підтримувати нормальні ділові стосунки зі своїми сусідами. Ферма, якою він має честь керувати, додав Наполеон, є кооперативне підприємство. Все рухоме й нерухоме майно, що є у його розпорядженні, являє собою спільну власність усієї свиноти.

Він не хотів би думати, провадив далі Наполеон, що старі підозри ще це зовсім відмерли, але водночас вважає за необхідне й корисне в ім’я подальшої і глибшої довіри запровадити певні зміни в повсякденному житті їхньої ферми. Так, досі на фермі водилася досить безглузда звичка серед тварин звертатися одне до одного: «Товариш)». Відтепер з цим буде скінчено. Так само було заведено, хоча важко сказати, який дивак чи просто дурень це вперше вигадав, жодної неділі зранку марширувати повз череп якогось здохлого хряка, прибитий до палки в саду. З цим теж доведеться скінчити, а вищезазначений череп уже закопано в землю. Шановні гості також могли помітити зелений прапор, що майорить на щоглі в саду. Та коли б вони придивилися пильніше, то, певно, зауважили б, що на ньому вже немає ні білого рогу, ні білого копита, які були там раніше. Відтепер це буде просто зелене знамено без усяких непристойних малюнків.

Він має лиш одне зауваження, зауважив Наполеон, щодо прекрасної, просякнутої духом добросусідства застольної промови пана Пілкінгтона. Говорячи про Скотоферму, він, звичайно, не знав, — оскільки Наполеон уперше повідомляє про це, — що назви «Скотоферма» відтепер не існує. Відтепер ця ферма буде зватися «Ферма „Статок“», що коли він не помиляється, і є її справжня колишня назва.

— Джентльмени, — закінчив свій виступ Наполеон. — Я хочу запропонувати вам той самий тост, але в дещо іншому вигляді. Наповнім же знову по вінця наші келихи, джентльмени, і ось мій тост: за процвітання Веселого хутора, за процвітання ферми «Статок».

Цей тост було зустрінуто загальним «ура!», не менш гучним, ніж попередній, й келихи було осушено до дна. Але тим, хто спостерігав цю сцену знадвору, крізь вікно, раптом здалося, що діється щось неймовірне. З писками свиней явно відбувалася якась химерна метаморфоза. Старі, підсліпуваті очі Конюшини перебігали з однієї морди до іншої: у того висіло п’ять підборідь, у того чотири, у того тільки три. Але що саме змінило мало до невпізнання їхній вираз? Після того як ущухли оплески й весела компанія повернулася до гри в карти, тварини тихенько побрели геть од вікна.

Та не ступивши й тридцяти кроків, вони зупинилися. Із садиби до них зненацька долинув рев розлючених голосів. Кинувшись назад, вони знову прилипли до шибок. Так, там, за вікном розгорілась люта сварка: гравці горлали, лупили кулаками по столу, обзивали один одного останніми словами, обмінюючись лютими поглядами. Виявилося, що за хвилину до того Наполеон та пан Пілкінгтон водночас