Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
другий. - Один раз. Нічого цікавого. Краще стикатися з ними на тренажері.
- Розкажи!
- Та кажу ж, нічого цікавого, - похмуро буркнув той. - Я тоді був таким, як ти зараз, Йшли вчотирьох, шукали місце для маяка. Зайшли в очерет. Води було мало - по коліна. Коли десь у хащі почувся шум, тріск й зверху впало щось таке... ну, приблизно з ровер завбільшки, але темне й кругле. Впало просто на Алекса - він йшов попереду. Й крикнути не встиг! Ну, поки я стояв, рота роззявивши, Нік та Роджер порізали його з автоматів. Не насмерть, правда - втік.
- А... Алекс?
- Що Алекс... Хто ж вціліе, коли на голову падае п'ять тонн м'язів та хітину. З'істи його, звичайно, не встиг, але... Тихо!
Він зненацька зупинився й трохи присів. Зліва в очереті щось ледь чутно шелеснуло. Потім тріснуло й зашипіло. Чоловік метнувся вбік. Велике темно-брунате тіло ляснуло об воду поруч. Тріск пострілів злився з вилясками води. Людей відкинуло й залило, поки молодший відкашлювався, старший вже стояв з автоматом напоготові поруч. Стрибунець зник.
- Ти його вбив?
- Чорта з два! - роздратовано відгукнувся стрілець. - Дусь причаївся, сволота!
Вітер тихо шелестів очеретом, невеличкі хвильки пробігали по чорній поверхні води. Продзижчала якась комаха. Чоловік нервово обводив поглядом очеретяні хащі.
- Здаеться там, - тихо прошепотів його товариш.
Очерет затріщав зовсім не там, куди він вказував. Десантник блискавично розвернувся й примружив очі. Струмінь полум'я, чи, радще, розпеченого до плазми повітря, зніс хащі, підняв хмару пари, зачепивши воду, й разширився над особливо густими заростями. Глухий, сповнений муки й болю рев почувся звідти. Вогнений клубок викотився на берег, мало не підім'яв під себе людей, метнувся в один бік, в другий і завмер. Засмерділо горілим м'ясом.
Зв'язківець втомлено потер лоба й вимучено посміхнувся.
- Неймовірно! - захоплено прошепотів його товариш. - Оце він такий, пірокінез?
Чоловік буркнув щось ствердне.
- Але не можна ним зловживати, - додав він по паузі й поморщився від наростаючого головного болю. - Все, пішли додому.
Він впевнено розсунув руками очерее. Другий зв'язківець, весь час оглядаючись, рушив слідом. - Десантник?
- Та який з мене десантник? - безтурботно засміявся Юр Хелл. Зв'язківець.
- Угу, - буркнув сивий сухорлявий дідок. - Всі ви тут - зв'язківці, транспортники, енергетики. А дома - десантник, розвідник! За ящерами ганявся, стрибунців голими руками давив, на стоніжок взагалі уваги не звертав...
Юрій делікатно промовчав.
Та вас за сотню кроків можна відрізнити! - розпалився дідок. - Ви ж наче пружини, скручені, торкни рукою - й відлетиш! Ви ж небепеки чекаете на кожному кроці, кожний об'ект оцінюете спочатку з точки зору його безпечності, а вже потім все інше! Без автомату або лазеру поруч з ліжком заснути не можете!..
"Що це з ним?" - здивовано подумав Хелл.
- А тут ще й пірокінез! Я б того розумника, що вигадав вам ті операціі робити, самого спалив! а тобі часто палити доводилось? зненацька спокійнішим голосом запитав психолог.
"Чого це він так раптом полагіднішав? Еге, ось в чому справа! Це ж тест! Якщо зараз зірвусь, почну вихвалятись, або ж, навпаки, скажу, що зовсім не стріляв - пертись мені на операцію, а значить ще з місяць після прильоту нудитись десь в лабораторіі..."
- Та доводилось кілька разів, не дуже приемна штука.
- Голова не боліла? - Хелл аж занепокоівся під уважним поглядом психолога.
"Оце тобі й дідок! Здаеться, гіпноз пробуе. Але дзуськи!"
- Боліла трохи.
"Відповідай спокійно. Хе-хе, хлопці, не на того напали!"
- Ну ладно, давай-но ще тести покрутимо, - психолог кивнув в бік крісла з великим шоломом на спинці. - Здаеться, все в тебе нормально.
Так воно й виявилось. Вже після виконання всіх формальностей Юрій зайшов до начальника відділу реабілітаціі. Той сидів у глибокому кріслі перед комп'ютером й щось уважно читав на дисплеі. З того, як поспішно він вимкнув дисплей, Хелл зрозумів, що то була його особиста справа.
- Ти не хочеш залишитись? - зненацька, без підготовки запитав начальник.
- Анітрохи! - засмівяс Хелл. - Досить. Я свое відвоював.
- Хіба це війна!.. - зітхнув начальник. - Це так, прогулянка...
Хелл скривився, але змовчав.
- ...але мені здаеться, що ти повернешся.
- Це ж чому?
- Бачиш... Ти згадай, що сказав психолог - "кожен десантник"...
- Я не десантник!
- Майже десантник. Зв'язківці, між іншим мають трупів більше, ніж десантники. Так от, цитую далі. Десантник - це могутне тіло, чудова реакція, постіна готовність до бійки, до доротьби - все одно з чим чи з ким, - здатність стріляти з всього, що хоч віддаленно нагадуе зброю й вбиватьи всим, що може вбивати, включаючи власні руки. Десантник - це зразок істоти, максимально пристосованоі для боротьби за виживання. Десантник звик до неі, він просто не уявляе, що можна жити без постіного усвідомлення небезпеки.
Але це добре, це просто-таки чудово на неосвоеній планеті, а не дома.
А на Землі багато людей уявлення не мають ні про яку небезпеку, не відчувають погляду на
Последние комментарии
1 день 6 часов назад
1 день 14 часов назад
2 дней 5 часов назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 9 часов назад