Пальма [Віктор Васильович Савченко] (fb2) читать постранично, страница - 4

автомобіль. Зарипіли гальма і навпроти воріт спинився «раф». З нього вийшов худорлявий чоловік у парусинових штанях і брунатній сорочці. Чоловік глянув на номер будинку, а тоді звернувся до Осихи:

— Це у вас тут собака сказився? Вчора ввечері дзвонили…

— Прямо блискавично, — мовила зло Осиха. — Лише вчора подзвонили, а сьогодні ви вже, як стій… Он, під стіною. — Вона пішла у двір.

Чоловік взяв у машині рушницю, переламав її і вклав в обидва дула по набою. Затим діловито попрямував у двір. Осиха в цей час піднялась на веранду — її кощавий профіль проглядався в жабуринні фіранок. Чоловік спинився в десяти кроках від Пальми і оцінююче окинув поглядом довгу глуху стіну з паленої цегли. Пес відчув небезпеку. Небезпека йшла від упевнених рухів прибулого, від парусинових, у рудих плямах, штанів, від брунатної сорочки. Від чоловіка тхнуло смертю. Пальма вишкірився й позадкував. З відчаєм глянув у темні сіни квартири, які були відчинені всю ніч і до яких усього метрів із двадцять. Але погляд молочно-білих очей гицеля прибив Пальму до цегельної мозаїки немов цвяхами. В собачій свідомості на мить майнуло море, сухі бурі водорості, що їх нанесно прибоєм на пісковий берег, тепле лігво і півдесятка рухливих клубочків у ньому. А потім над тими клубочками нависло щось велике й рідне, і вони — клубочки попідводили писочки, тягнучись до того, що дало їм життя. Пальма, навіть згадав запах материнського молока і прілих водоростей, почув лагідне шерхотіння хвиль об пісок, побачив малиновий світанок — перший світанок свого життя… Чоловік підніс приклад до свіжовиголеного, аж синього, підборіддя. Пес жалісно вискнув: в жовтих очах—благання. Якби людині було дано заглянути в собачу свідомість, то вона побачила б там вихрясте синьооке хлоп'я, дівчинку в зелених гольфах і білій сукенці, схожу на кульбабу, вона побачила б там чоловіка із шрамом на доброму обличчі… На мить гицель завагався: від собаки линув потік страху і майже людського відчаю. Та водночас він побачив і піну на пащі… З дула вилетів жмут іскор, гримнуло, і Пальма відчув, як його щось штовхнуло і вдарило об стіну. Постріл був влучний. Псові розчерепило голову. Гицель підійшов до мертвого собаки, і, схопивши його за хвіст, поволік з подвір'я. Пальмова голова билась об землю, лишаючи кривавий слід.

Коли нажахані пострілом мешканці повискакували у двір, «раф» уже встиг розвернутись і котив у бік Центральної.