Боцяновский Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Я не роблю різниці між його віршами і його прозою. У нього проза повна тієї ж поезії, що й

вірші...

НЕ ЛІТЕРАТУРА, А ЗАГАЛЬНЕ МІСЦЕ, з дослідження В. Боцяновського «У гонитві за сенсом

життя»

Один з молодих наших письменників назвав сучасну російську літературу «літературою

мертвяків». Відгук цей, можливо, дуже строгий, примикає цілком до тих скарг на сіренький час, який переживає література, що за останні роки стала досить рядовим явищем і встигла навіть

перетворитися на загальне місце. Багатьма, звичайно, скарги ці повторюються вже за інерцією, за

традицією. Проте дуже багато хто висловлює їх цілком свідомо і небезпідставно.

Дійсно, якщо вдивитися в причини цих скарг, то перш за все доведеться сказати, що криються

вони не в кількісному зубожінні, а в якісному. Насправді, досить переглянути наші щомісячні

журнали, каталоги книжкових магазинів і газети для того, аби переконатися, що кількість

белетристичних творів не лише не зменшується, а, навпаки, з кожним роком все зростає і зростає

в дивовижній прогресії. Але цей же перегляд покаже і причини, що викликають скарги на

зубожіння. Перегортаючи журнал за журналом, ви мимоволі звернете увагу на таке, наприклад, явище, що велика частина всієї маси літературних творів належить всього лише двом-трьом

авторам. ...При цьому неминуче впаде в очі і та обставина, що один і той же письменник... друкує

два-три романи в декількох журналах одночасно.

...Якихось нових, самостійно продуманих «ідей», звичайно, тут нічого чекати. Арсенал у всіх у

них старий, запозичений в інших. Ніхто з них не скаже вам чогось нового, свого. Вони або

фотографують, з точністю етнографа, оточуюче їх життя, або ж проповідують старі істини, мало

не прописну мораль.

ВІРНІ ДРУЗІ, з книги М. Коцюбинської «Із книги споминів»

Моє дитинство і рання юність минали в атмосфері специфічній – в атмосфері літературно-

меморіальних музеїв Михайла Коцюбинського – перші три роки життя у Вінниці, далі – в

Чернігові.

Коли заходжу до невеличкого подвір’я Вінницького музею – все якесь несучасне, з позаминулого

століття, мовби незахищене від наступу великого міста, що кільцем оточило його (а якщо й

захищене, то щитом культури і пам’яті людської…), – мене завжди огортає тепла хвиля. Адже це

та точка на земній кулі, яка є моєю малою вітчизною – саме тут я вперше побачила світ.

Перші спогади про Чернігівський музей. ...Серед постійних відвідувачів – вірні друзі музею з

Ленінграда: сивий гарний рафіновано інтелігентний письменник Володимир Боцяновський,

директор музею Пушкіна Матвій Калаушин – енергійний, ввесь якийсь пружний, сповнений

творчих планів. Відомий бібліограф Юрій Меженко.

Щасливо й наповнено минали мої дитячі роки – серед цікавих людей, в розкішному садку, де все

буяло, квітло й родило, серед книжок, від яких мене неможливо було відірвати. Письменник

Боцяновський був вражений, коли я, десь восьмирічна, випадково почувши дискусію дорослих з

якогось питання, тут же знайшла в енциклопедії відомості, завдяки яким питання було розв’язано.

...Набуте в дитинстві чуття мови допомогло мені згодом у перекладацькій діяльності, зокрема в

перекладах з Жака Превера, інтонаційну автентичність яких відзначали фахівці, зокрема Григорій

Кочур.

А далі – війна...

ІМ’Я НЕВІДОМОГО АВТОРА РОЗКРИТО, ПРОТЕ ТАЄМНИЦЬ НЕ ПОМЕНШАЛО, з

розвідки З. Томашевської «Як і навіщо писалося «Стремено»

Ім’я автора «Стремено «Тихого Дону» розкрито, Це Ірина Миколаївна Медведєва-Томашевська, моя мати, дружина великого філолога Бориса Вікторовича Томашевського, «сама

літературознавець». Так представив її читачам «Літературної газети» 2 травня 1990 року Микита

Олексійович Струве, котрий і видав свого часу «Стремено».

…Промайнуло багато років. Почалася війна. Блокада. Січень 1942-го. Готель «Асторія»

перетворили на стаціонар для вмираючих від голоду. У темному і холодному номері лежать

шестеро – філологи Володимир Феофілович Боцяновський, Борис Михайлович Ейхенбаум, Борис

Васильович Казанський, Борис Вікторович Томашевський і два художники – Дмитро Ісидорович

Митрохін та Ісаак Мойсейович Рабинович.

Томашевський і Боцяновський лежать поруч. Я відвідую їх щодня і завжди застаю в тихій бесіді.

За місяць Борис Вікторович повертається додому, де всі ми живемо в одній кімнаті в холоді, темряві і бездіяльності, і Борис Вікторович без кінця