Дашкевич Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Як і треба сподіватись, «Відгук» Дашкевича тісно зв’язано з «Нарисами» Петрова в розкладі

матеріялу. Але велика ерудиція автора та спеціяльні його досліди над деякими з джерел

українського письменства спричинились до того, що рецензія виросла в цілу книгу цілком

самостійної ваги і значення, повну надзвичайно цінного матеріялу й оригінальних на той час

висновків.

Проф. Дашкевич іншу має вихідну точку, а саме – що «українська література XIX ст., на відміну

від попередньої, виявила значну самобутність і художність за народності змісту»є... Коли в ній і

знайдемо риси залежності, наслідування, то їх є стільки ж, скільки у кожної іншої з новіших щиро

народної літератури: позички не замулили народности.

Дашкевич, розгорнувши думку Пипіна про впливи на Україну подій слов’янського відродження,

перший поставив українське письменство в тісний та органічний зв’язок з головнішими течіями

європейської освіти, не забуваючи разом і про «старі перекази місцевої творчості, які ніколи не

переривалися».

Відповідно до такого погляду автор і стежить, чим виявились «місцеві витоки української

літератури», а також, як доходили і в чому відбивались «загальноєвропейські течії, що відбилися в

ній через польську та російську літератури й опріч них». Цим під історію нашого письменства

заложено ту підвалину, якої бракувало в дослідах попередників.

З особливою увагою з усієї історії українського письменства спиняється Дашкевич на початках

відродження (Котляревський і інші), розшукуючи джерела його, і розділ про стосунки,

напр[иклад], між українськими письменниками і так званою українською школою в польському

письменстві належить і досі до найкращих у цій сфері дослідів.

Маючи цілком самостійну вартість, праця Дашкевича разом з тим дуже добре доповнює попередні

досліди Петрова і поруч їх лягла в основу дальших на тому ж полі праць.

ВОНИ МАЮТЬ ТЕ, ЧОГО МИ МАТИ НІКОЛИ НЕ БУДЕМО, з листа О. Хомякова К.

Аксакову

Малоросія… заслуговує особливої похвали. Вона має те, чого ми не маємо, та й мати не будемо:

велику грацію, велику схильність до об’єктивності, велику художність.