Стоит внимания. Есть новизна и сюжет. Есть и ляпы. Ну например трудно потерять арбалет, еще трудней не пойти его поискать, тем более, что он весьма дорогой и удобный. Я слабо представляю, что четверо охотников уходят на охоту без дистанционного оружия и лишь по надобности его берут, тем более, что есть повозка и лошади. Слабо представляю, что охотники за своей жертвой и подранками бегаю с мечами. Имея 4 арбалета и видя волколака автор
подробнее ...
рассказывает нам как его они рассматривают и как он готовится к нападению, дожидаясь атаки. Лишь ГГ успевает нажать на спуск в дагон и забыв о перезарядке несётся безоружный за целью, видимо высказать своё устное фи за грубое подталкивание. Ну и как всегда охотники на монстров не имеют элементарной защиты от таких нападений - рогатины и предпочитают служить "кеглями" и летать не имея крыльев. Стандарт для таких писателей - ведьмак А. Сапковского. Только у него ведьмаки были уже биомутантами и обучались с детства, имели невероятную реакцию, гибкость и скорость. Наши простые предки справлялись копьями,луками, собаками, ядом и ловушками. Диванные писатели пишут глупые книги и ссылаясь друг на друга. Да нормальный охотники в лес без хороших как минимум двух собак на хищника не пойдут, иначе сами станут дичью. Я действительно умных произведений, где хоть чему то можно научиться из реального опыта давно не читал. На фоне прочих авторов оценку ставлю - хорошо.
Очень! очень приличная "боярка"! Прочёл все семь книг "запоем". Не уступает качеством сюжета ни Демченко Антону, ни Плотников Сергею, ни Ильину Владимиру. Lena Stol - респект за "открытие" талантливого автора!!!
Написано на уровне детсада. Великий перерожденец и врун. По мановению руки сотня людей поднимается в воздух, а может и тысячи. В кучу собран казачий уклад вольных и реестровых казаков, княжества и рабы. 16 летний князь командует атаманами казачьего войска. Отпускает за откуп врагов, убивших его родителей. ГГ у меня вызывает чувство гадливости. Автор с ГГ развлекает нас текстами казачьих песен. Одновременно обвиняя казаков
подробнее ...
обворовывание своего князя. Читать о всемогущем колдуне и его глупых выходках и рассуждениях просто не интересно.
машиною, надіючись на майстерність пілота. А Сергієвський, віддавши наказ, уже не думав про людей, зосередивши всі свої зусилля на тому, щоб зберегти літак і вантаж. Дві-три секунди — земля наближалася… Та раптом пілот помітив невеличку спокійну бухту, одгороджену від ударів прибою зарослими лісом виступами берега. Блискавкою майнуло рішення: поворот, ще крутіший нахил літака вниз — і земля помчала назустріч…
Сергієвський різко рвонув штурвал на себе, осадив величезну машину, як слухняного коня. Не випускаючи шасі, літак зачепився за низенький лісок на виступі берега; затріскотіли зламані дерева, впали з гуркотом. Знесилений срібний птах підім’яв дерева, як траву, і важко плюхнувся в воду, здійнявши стовпи бризок. Пробігши сотні півтори метрів, він зупинився майже біля самісінького протилежного берега. В останню мить Сергієвський встиг випустити шасі, використовуючи найменшу можливість, щоб затримати інерцію важкого корабля. Маневр удався: велетенська машина лягла на прозору блакитну воду, трохи накренившись на праве крило.
Літак ще погойдувався і здригався, коли льотчики вилізли на крило. Мов кам’яна гора звалилася з плечей Сергієвського. Він випростався, радіючи сліпучому сонцю, ласкавій воді і буйній тропічній зелені. Літак упирався колесами шасі в тверде піщане дно, глибина в тому місці, де він зупинився, не перевищувала трьох метрів. Герметична кабіна не пропускала води, а носова пробоїна була вище рівня осадки літака.
— З прибуттям, товариші! — весело промовив Сергієвський. — Правда, не зовсім на місце призначення, та це не біда. Могло бути гірше. А зараз ми десь у Флоріді…
Спека, химерні форми небачених рослин свідчили про те, що це далекий південь.
Усе, що сталося протягом останньої доби, здавалось якимсь примарним сном.
— Ну, робінзони, ще раз оглянемо літак і трохи поспимо. Рекомендую роздягтись, а то зваримося в комбінезонах.
Порадившись з механіком і другим пілотом, Сергієвський вирішив після відпочинку підперти хвостову частину і праве крило якимись стояками, щоб машина не загрузла в ґрунті під час відпливу.
Полуденне сонце нагріло літак, сліпуче відбиваючись од його полірованої поверхні. Льотчики повилазили, віддихуючись, назовні. Поранений радист почував себе краще. Його зручно влаштували, вийнявши двоє вікон, щоб створити освіжаючий протяг.
Льотчики розгорнули складаний гумовий човен: треба було дістатися до берега і знайти там підпірки для машини. Сергієвський залишив одного стрільця чергувати в літаку і, зійшовши на верхню частину лівого крила, оглянув бухту, вибираючи найбільш підхожі дерева.
Гладенька вода бухти мала серцевидний контур. Посередині берегового виступу височіла стрімка скеля, на якій росли тонкі, зігнуті пальми. Мис, що виднівся праворуч і нагадував собою кіготь, поріс перистими деревами, — поспіль вкритими білими квітами. Мис пересікала широка дорога, прокладена літаком. Увагу Сергієвського притягли зламані верхівки, вивернуті з корінням дерева, нагромаджені біля самої води покалічені, розчахнуті стовбури. «Чимало матеріалу для стояків заготовили», — посміхнувшись, подумав льотчик. Деякі уламки дерев були відкинуті далеко вглиб бухти — настільки сильним був удар літака, настільки міцним — його корпус.
— Ну, якби не ця пружиниста перепона… — вголос промовив сам до себе Сергієвський і, не закінчивши думки, подивився на протилежний берег бухти, об який довгокрила машина неминуче розбилася б ущент.
Сівши в човен, льотчики повільно рушили до берега, зламавши дзеркальну гладінь води. Там, де в прозорій воді громадилися розчахнуті уламки дерев, придавлені зверху справжнім лісовим завалом, льотчики були враджені неймовірною, незабутньою картиною.
Рівний твердий пісок на дні утворював однотонну поверхню, яка здавалася бурою крізь голубіючу воду. Над нею, у воді, пронизаній променями сонця, в усіх напрямках згиналися й рухались, перепліталися й змішувались струмені густо-синього і вогняно-золотистого кольору.
Невеличкий піщаний бугорок на дні, під купою навалених стовбурів, був оточений світло-синім півкільцем, сповненим клубками мерехтливого золота і найчистішої сині. Часом поміж золотом і синню звивалися ясно-червоні, вогненно-пурпурові та ізумрудно-зелені струмені. Казкова симфонія сяючих фарб переливалася, відсвічувала, клуботала й струменіла, приковуючи погляд своїм майже гіпнотичним очаруванням.
Приголомшені побаченим видовищем, льотчики довго не могли відвести очей, аж поки, нарешті, Сергієвський рішучим поштовхом не спрямував човен прямо в клуботливе золото. Ліворуч два уламки, відкинуті в глибочінь, стояли майже вертикально, встромившись у дно, і довкола них звивалися такі самі струмені золота з синню, тільки вужчі й прозоріші.
Солодкі пахощі таємничих дерев сповнювали повітря, підсилюючи враження чогось чудесного. Вода в цьому
Последние комментарии
30 минут 33 секунд назад
32 минут 56 секунд назад
1 час 30 минут назад
1 час 53 минут назад
19 часов 52 минут назад
19 часов 53 минут назад