Бортнянский Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Учора він побував у тутешнього російського консула, дійсного статського радника Маруція, до

якого мав спеціальний рекомендаційний лист.

– Чув про твої таланти, – Маруцій. – Я, чи знаєш, музику італійську дуже поважаю. У Венеції

безліч театрів, кожний сезон чи карнавал тут новий спектакль, а то й опера. Підемо як-небудь

разом. А може бути, і на твою оперу помилуємося?..

– Немислимо це, – почервонів Дмитро, – не бувало ще, щоб опера російського композитора

ставилася у Венеції.

– Що ж, – Маруцій посміхнувся, – ти та Березовський – два перших наших пансіонери.

Подивитися на вас прагнуть... Ну, та добре, тепер – про справи. Де живеш?

– У Галуппі, він запрошував.

– Що ж, гідно. Він людина у місті дуже шановна, допоможе багато в чому.

…Той запас знань, який був у Дмитра ще з часів, коли він виконував соло в школі півчих у

Глухові, а потім у Петербурзі – тут був абсолютно безглуздий, не потрібний. Тут учили інакше, потрібно було багато чого починати спочатку.

… Коли граф Олексій Григорович Орлов зненацька прибув до Венеції, він зустрівся з консулом

Маруцієм. Довго з ним розмовляв.

Наступного дня Дмитра Степановича рано вранці викликали в консульський будинок. Його

зустрів Орлов.

– Слава про ваші успіхи дійшла й до мене, – посміхаючись і поплескуючи широченною долонею

Бортнянського по плечу, проговорив граф. – Бачив вас ще хлопчиком в опері «Альцеста» у Санкт-

Петербурзі. І Галуппія чув там же. Хотілося б під час перебування нині у Венеції і на кращий

концерт потрапити, та справи відволікають. У нас з вами тепер розмова піде аж ніяк не по

музичній частині.

Маруцій мовчав. Бортнянський з увагою приготувався слухати командуючого російським флотом.

– Знаю, – продовжував Орлов, – що ви володієте багатьма мовами. Французькою, італійською, німецькою. До того ж, латина і грецький. Так й репутація ваша серед тутешніх, і не тільки

тутешніх, музикантів відмінна. Ось чому я змушений звернутися до вас про допомогу. Не

відмовте, ситуація зобов’язує...

– Звичайно, Ваше Сіятельство. В чому справа?

– Нині ми продовжуємо кампанію по наданню допомоги повсталим проти турків албанським і

грецьким поселенцям на островах. Кампанія ця військова, самі розумієте, бажано, щоб наша з

вами розмова залишилися в таємниці.

– Чим же я зможу бути корисним? – здивовано перепитав Бортнянський.

– Ви, саме ви, з вашою популярністю, з своїм знанням мов допоможете у веденні переговорів, пов’язаних з військовими приготуваннями. …Від вашої згоди залежить весь успіх справи.

…Бортнянський задумався. Довго не відповідав.

– Ну що, Дмитре Степановичу? – перервав мовчання Маруцій. – Незвична справа – військова

служба?

– Чого ж, ми з козаків… Та як же музичні заняття?

– Поки зачекають. Відправлятися доведеться зі мною. Негайно.

За день Бортнянський виїхав у свиті графа Олексія Орлова на секретні переговори до повстанців-

союзників.

…Афіша нового карнавального сезону 1776 року в Сан Бенедетто повідомляла про оперу на

античний сюжет – «Креонт», твір синьйора Бортнянського, музиканта з Росії.

…«Креонт» Дмитра Бортнянського ...був відзначений.

…Лист ковзнув на підлогу... Конверт з двоглавим орлом. На невеликому аркуші паперу:

«Пан Бортнянський!

Уже пройшло десять років Вашого перебування в Італії… Тепер час повернутися на Батьківщину, для чого я рекомендую Вам якомога швидше відправитися, узявши з собою всі Ваші твори.

…Коли ж Ви захочете ще побувати в Італії, то можете не сумніватися, що будете відпущені.

10-го квітня 1779-го року».

Підпис директора Придворних театрів.

Його просять додому, до двору. Десять років, довгі, нелегкі, і в той же час такі швидкоплинні –

пролетіли. Щось чекає його вдома?

…Згадалися сумні листи Максима Березовського, чиє життя на батьківщині склалося зовсім

невдало. Вже два роки як він помер…

…Незграбний, ґрунтовно завантажений екіпаж не поспішаючи котився в напрямку до Відня. Шлях

був довгим, шлях від Венеції до Санкт-Петербурга обчислювалася в 2163 версти. Втім, в іншому

довіднику вказувалося і більше – 2435 верст…

ЗДАВАЛОСЯ, ЦЕ ХОР ЯНГОЛІВ, зі спогадів Г. Берліоза

Якось, коли її імператорська високість велика княгиня Лейхтенберзька зробила мені честь,

запросивши прослухати в Санкт-Петербурзькій палацевій церкві обідню, яку виконували для

мене, я мав