Матезонский Константин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

зі створеним ним хором під час недільних літургій і великих церковних свят. Він співав і молився.

Чого просив у Господа? То нам невідомо.

Прожив він недовго. Перед смертю щиро бажав побачити рідний край. Не судилося. На смертному

одрі заявив, що йому 64 роки, що родом з Малоросії, нежонатий.

Після себе залишив славетний хор; в паперах його було знайдено багато разів переписаний вірш

Олександра Пушкіна «Чорна шаль». Чому саме цей вірш? Чому він так любив цей романс? Кого

згадував, коли співав його? Може, одною з таємниць його життя була і кохана жінка, ім’я якої, як і

своє, він нікому і ніколи не відкривав.

Його ім’я пам’ятають і не пам’ятають. Могили давно нема, бо на кістках «батька Матезонського»

й інших осіб духовного і не духовного звання було влаштовано музей народної архітектури і

побуту. Що зроблено, то зроблено. Бог їм суддя, тим, хто порушив сон мертвих і зруйнував

кладовище.

Уламок хреста з могили регента «Гармонії» сиротливо тулиться до стін Шелестівської Церкви. Це

все, що залишилось. А за церковним тином – місце, де була його могила. Тих, хто показав його

мені, давно вже нема з нами. Тому я мушу показати його молодшим за мене, щоб зберегти

пам’ять. Інакше – ніяк. Бо нема кому подбати про відновлення надмогильного пагорба і

встановлення будь-якого скромного надгробка.

В закарпатській землі спить таємничий незнайомець, що був самотнім до самої смерті. Ніхто не

заспіває йому «Вічну пам’ять» ні в дні спомину мертвих, ні в день його смерті. Ніхто не покладе

квіти і не запалить свічку.

Так губиться пам’ять і йдуть у небуття особистості.