Волховский Феликс [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
революції серед передових людей інших країн. З приїздом Волховського до Лондона Степняк
отримав енергійного і талановитого товариша з літературної роботи.
Уже восени 1890 р. почала виходити англійською мовою газета «Вільна Росія» під редакцією
Степняка і Волховського. З 1893 р. «Фонд», прагнучи продовжувати традиції герценівського
«Дзвону», почав видавати «Летючі аркуші». Редактором їх був Фелікс Волховський. «Аркуші», як
і газета «Вільна Росія», швидко відгукувалися на всі злободенні питання російського суспільного
життя...
ЛЮДИНА НЕ ШАБЛОННА, зі спогадів М. Чарушина
Зупинившись в номерах, я негайно ж відправився відшукувати Ф. В. Волховського, з яким був
знайомий в Петербурзі. В цей час він вже служив в Одеській міській думі, був близьким до
одеського ліберального міського голови Новосельського, який його дуже цінував, і мав великі
зв’язки в ліберальних колах. Жив він в невеликій квартирці разом з дружиною Марією Осипівною,
колишньою Антоновою, яка грала видну роль в московських студентських справах і так же, як і
сам Волховський, притягувалася до відповідальності в «Нечаївській справі».
Вона була хвора й не могла показатися, був хворий і сам Волховський. Проте останній, не
дивлячись на своє слабке здоров’я, був незвичайно живучий. Здається, ось-ось людина
розсиплеться, а потім дивишся – він знову бадьорий, діяльний і мило дотепний.
Маючи за плечима всього 30 років життя, він був вже сивий і мав чимале політичне минуле. 1868
року, студентом Московського університету, Волховський за участь в придбанні дешевих книг для
розповсюдження серед народних мас заарештовується і утримується в ув’язненні без будь-якого
обвинувачення 7 місяців.
У 1869 р., коли він служив в московській книжковій крамниці Черкесова, після обшуку його знову
беруть під варту у «Нечаївській справі» і ув’язнюють спочатку в московських в’язницях, а потім
Петропавловській фортеці, де Волховський і втрачає своє здоров’я.
Він був далеко не рядовою і не шаблонною людиною. У високому ступені симпатичний, м’який і
доступний, з великою ерудицією і організаторськими здібностями, що чудово володіє пером і
словом, і в той же час завжди діяльний і щиро відданий справі народу, він не міг не мати впливу
на осіб, з якими стикався. І дійсно, в Одесі завдяки, головним чином, саме йому був один з
найбагатолюдніших і організованих нелегальних гуртків, котрий діяльно працював не тільки серед
інтелігентських кіл, а й серед робітників.
ЗА ЩО, з роману Ю. Трифонова «Нетерпіння»
Фелікс Волховський теж потрапив до лікарні. Його знівечили зовсім ні за що: на Фелікса часом
нападала глухота, так бувало і в Одесі, здається, це велося за ним ще з першої в’язниці десять
років тому. Коли почалося буйство й тарарам, Фелікс саме був глухий, нічого не знав, і стукав у
двері за якоюсь власною випадковою потребою. Наглядачі не чули: були зайняті побиттям
баламутів.
Тоді Фелікс став стукати в двері щосили, і наглядачі, вирішивши, що і тут бунтують, увірвалися до
камери і взялися, ні слова не кажучи, калічити. Ось вже, напевно, були ласощі! Калічити
оторопілого, не готового до опору, та до того ж ще й хворого, слабкого...
Андрій не бачив Фелікса довго, той перебував у лікарні, потім його повернули до камери – Андрій
дізнавався від інших, – потім налагодили зв’язок, спочатку перестукуванням через спільних
знайомих, ...потім записками через карних злочинців. Андрій передав всі головні одеські новини, в
першу чергу, звичайно, про Машу і Сонечку, але Андрій не знав про них майже нічого, крім того,
що вони за кордоном, і, нарешті, зустрілися у дворі. Андрій, побачивши, здригнувся. Фелікс
згорбився, став зовсім сивим. Проте усмішка залишилася колишня – м’яка, винувата.
І в розповіді про те, як його били й тягнули до карцеру, а він нічого не розумів, була не злість, а
глузливість. «І довго ж я, дурень, добивався: за що? Мене б’ють, а я запитую: «За що? За що?»
БАГАТО ЗНАЧИТЬ ЙОГО ДОСВІД, з повісті I. Пiльгука «Дуби шумлять»
– Будемо враховувати надалi гiркий досвiд, – Пильчиков замовк, чекаючи, що скаже Панас
Якович.
– Про що ви вели розмову в Києвi з нашими друзями? – запитав Мирний.
– Про важливi справи... Розмовляли i про вас, Панасе Яковичу.
Змiнивши тон розмови, Пильчиков нiби декламував, наголошуючи на кожному словi:
– Ми дiти єдиної громади...
Останнi слова насторожили Панаса Яковича.
Последние комментарии
11 часов 37 минут назад
11 часов 39 минут назад
17 часов 31 минут назад
21 часов 35 минут назад
22 часов 10 минут назад
1 день 18 часов назад