Цитата: "А марганец при горении выделяет кислород". Афтырь, ты в каком подземном переходе аттестат покупал? В школе преподают предмет под названием - химия. Иди учи двоечник.
Стоит внимания. Есть новизна и сюжет. Есть и ляпы. Ну например трудно потерять арбалет, еще трудней не пойти его поискать, тем более, что он весьма дорогой и удобный. Я слабо представляю, что четверо охотников уходят на охоту без дистанционного оружия и лишь по надобности его берут, тем более, что есть повозка и лошади. Слабо представляю, что охотники за своей жертвой и подранками бегаю с мечами. Имея 4 арбалета и видя волколака автор
подробнее ...
рассказывает нам как его они рассматривают и как он готовится к нападению, дожидаясь атаки. Лишь ГГ успевает нажать на спуск в догон и забыв о перезарядке несётся безоружный за целью, видимо высказать своё устное фи за грубое подталкивание. Ну и как всегда охотники на монстров не имеют элементарной защиты от таких нападений - рогатины и предпочитают служить "кеглями" и летать не имея крыльев. Стандарт вооружения для таких писателей - меч, взяв авторит - ведьмака А. Сапковского. Только у него ведьмаки были уже биомутантами и обучались с детства, имели невероятную реакцию, гибкость, скорость и кучу химии от отравлений и заживление ран от ближнего контакта с чудовищами. Наши простые предки справлялись копьями,луками, собаками, ядом и ловушками. Диванные писатели пишут глупые книги и ссылаясь друг на друга. Да нормальные охотники в лес без хороших как минимум двух обученных собак держать зверя на одном месте на хищника не пойдут, иначе сами станут дичью. Я действительно умных произведений, где хоть чему то можно научиться из реального опыта давно не читал. На фоне прочих авторов оценку ставлю - хорошо и рекомендую представлять в уме более реальные ситуации и не резать монстров ножичком, а сразу колоть зубочисткой.
Очень! очень приличная "боярка"! Прочёл все семь книг "запоем". Не уступает качеством сюжета ни Демченко Антону, ни Плотников Сергею, ни Ильину Владимиру. Lena Stol - респект за "открытие" талантливого автора!!!
Написано на уровне детсада. Великий перерожденец и врун. По мановению руки сотня людей поднимается в воздух, а может и тысячи. В кучу собран казачий уклад вольных и реестровых казаков, княжества и рабы. 16 летний князь командует атаманами казачьего войска. Отпускает за откуп врагов, убивших его родителей. ГГ у меня вызывает чувство гадливости. Автор с ГГ развлекает нас текстами казачьих песен. Одновременно обвиняя казаков
подробнее ...
обворовывание своего князя. Читать о всемогущем колдуне и его глупых выходках и рассуждениях просто не интересно.
Ростику й Софійко, чекайте братика! — сяяв щастям дядько Сергій.
— Я вже й ім’я придумала! — Сніжана збігала до магнітофона, поставила касету з «Місячною сонатою» і продовжила:
— Назву Сергієм, на честь його батька!
«Мого батька звуть так само, як і мене», — наче обухом ударили Софійку колишні Казимирові слова.
— Ти чого наче сонна? — Сніжана посмикала племінницю за хвоста.
— Та… алгебру вчила…
— Молодчинка! Ось Ростик із Сергійком підростуть, то і їх будеш з математики підганяти!
«Вас візьмуть до мене за гувернантку!» — зазвучало у вухах.
— Бо ж навряд чи у таких нематематичних батьків, як ми з Сергієм, дитя любитиме цифри!
«Ніколи не любив алгебри!..»
— Цікаво, на кого він буде схожий? — замріяно питав Пустельник, викладаючи на стіл святкові наїдки. — Буде чорнявим, як я? Чи білявим, як матуся?
«Знайдеться між чорним і білим…»
— І до чого матиме здібності? — долучилась мама. — До медицини? До малювання?
«Матінка в білій сукенці!» — це ж про Сніжанин білий халат! «Той Павлик — як мій тато!» — це ж про Пустельника, який теж не розлучається з мольбертом!
Сніжана вихором крутилась із Ростиком по кімнаті.
«Моя мама — це ж сніг, ви знаєте!..»
Звучала «Місячна соната». На плиті кипів чайник, шкварчали наїдки, пахло смакотою.
Софійка збуджено крокувала туди-сюди, пестила стривожену Чорнобілку, яка вмостилась на її плечі.
«Сусіди нас часом заливають»? — ну, цього добра на Сніжаниному не найвищому поверсі можна очікувати хоч і щодня! «Шукати в межах Вишнополя» — тут усе й так зрозуміло.
А от як збагнути газетну фразу: «Мати на початку жовтня…»? Ах, так! Недарма ж учили в школі омоніми! «Мати» слід читати як іменник, а не як дієслово! Мати — себто Сніжана — справді ж народилась на початку жовтня! Не так давно ще святкували її день народження!
А красуня вона, мабуть, ніяк не менша за Марію! Що ж, любий Казимире, сподіваюсь, тобі вже подобається твоя нова родина! Тебе вже люблять, хоч ти ще й не народився! Хіба можна бажати чогось іще?
— Тпрусь, потворо! — почулося раптом із кухні мамине. І коли це Чорнобілка встигла вискочити на стіл?
— Ой, ти, звичайно, вибач, що обзиваю твою улюбленицю, але ж ця паскудниця… — Мама ніяково вказала під буфет, з-під якого стирчав винуватий хвостик.
Софійка підійшла й нарешті відверто обняла маму: вони ніколи не будуть сваритись через такі дурниці! Тоді пішла в свою кімнату й сповістила мобілкою Сашкові:
— Хочеш — приходь до нас. Є шалена новина і — торт!
Просити хлопця двічі не довелось.
— А знаєш один серйозний наш прорахунок? — запитав хлоп’як, покінчивши зі шматком торта й цілком безкультурно облизуючи пальці.
— Господи, в чому? — не тямила, як можна говорити зараз про невдачі.
— Ми забули розпитати Казимира, де його батько закопав скарби!
— Ой лишенько, справді! А ті скарби так би знадобились для відновлення замку!
— Що ж, доведеться тільки сподіватись, що після свого народження Завтрашній забудеться не про все!.. — і тут зумів найти вихід Сашко.
Із зали долинали радісні розмови та святковий передзвін посуду.
— Якби не «Місячна соната» по сто сімнадцять разів на день, то Сніжана, як на вагітних, має дуже смирний характер! — хвалився Пустельник.
— А мій дубок із башточки прийнявся! — аж плескала в долоні Сніжана. — Весною (а наш Сергійко народиться саме навесні!) висадим його у дворі! Пригадуєте, наш тато казав, що колись на честь народження дівчинки садили тополю чи калину, а на честь народження хлопчика — дуба?!.
— Завтра ж відберу для вашого Сергійка льолі та пелюшки, з яких наш Ростик уже повиростав! — Мама на радощах теж будувала плани.
Чобітки! Після Ростика їх носитиме Завтрашній, тобто Сергійко! Всі інші речі з шафи теж належать не лише до Софійчиної, а й до Сергійкової родини! Шафині коралі — і ті зараз у його майбутньої матусеньки!
— Ти чула? — раптом насторожився Фадійчук. — Шафа! — покругліли Сашкові очі. — Бухикнула ніби… Чи зітхнула…
— Та ні, тобі здаєть… — Софійка вмовкла на півслові. Справді, у шафі наче щось рипнуло. Бач, згадали про неї — і вона…
— Може, їй полегшало після наших відкриттів?
І тепер вона, можливо…
— Тс-с-с! Не будемо підганяти події! Надумає — сама дасть про себе знати!
— І вона, мабуть, занюхала такого смачного торта, — глянув Сашко на порожні блюдця та філіжанки.
Софійка засміялася й охоче побігла на кухню.
Последние комментарии
1 час 11 минут назад
1 час 13 минут назад
2 часов 11 минут назад
2 часов 33 минут назад
20 часов 33 минут назад
20 часов 33 минут назад