Викрадений лист [Едґар Аллан По] (fb2) читать постранично, страница - 2

зміст і не міг привернути сторонньої уваги. Цю мить увіходить міністр Д.. Гострі його очі відразу нагледіли листа; він упізнав почерк на адресі, завважив збентеження особи, до якої його адресовано, і вгадав її таємницю. Переговоривши в справах, – як звичайно, коротко, – міністр дістає з кишені листа, ззовні подібного до того, що на столі, розгортає його, вдає, ніби читає, а тоді кладе поруч із першим листом. Далі знову веде розмову про державні справи, і так хвилин з п'ятнадцять. Нарешті він виходить, забравши зі столу чужого листа. Власниця листа бачила все це, але, звичайно, не могла зупинити крадія в присутності третьої особи, що стояла поряд. Таким чином, міністр залишив на столі свого листа, зовсім не важливого змістом, а сам вийшов.

– Оце ж і маєте всі умови, – обернувся Дюпен до мене, – потрібні для цілковитої залежності: крадієві відомо, що потерпіла особа знає його особу.

– Справді, – підтвердив префект. – І ось уже кілька місяців, як крадій використовує цю владу для своїх політичних цілей, що стає дедалі небезпечнішим. Потерпіла особа день у день усе більш переконується, що листа треба повернути назад. Але цього, звичайно, не можна зробити відкрито. Доведена кінець кінцем до розпачу, вона доручила всю справу мені.

– Більш тямущого агента, – зауважив Дюпен, випустивши цілу хмару диму, – гадаю, не можна ні знайти, ані навіть уявити.

– Ви лестите мені, – відповів префект. – Хоча, очевидно, й така думка має право на існування.

– Ясно, що лист досі ще в міністра, як ви й самі це сказали, – озвався я. – Адже владу дає саме те, що листа мають у руках, а не те, що його використовують: тільки-но листа буде вжито, міністрова влада скінчиться.

– Маєте рацію, – погодився префект. – 3 цього виходячи, я й почав діяти. Передусім мені треба було обшукати будинок міністра. І тут найголовніше ускладнення полягало в тому, щоб це зробити без його відома. Окрім того, мене попередили про небезпеку, яка може постати, коли він довідається про наші наміри.

– Але, – сказав я, – вам не первина проводити такі обстеження. Паризька поліція таки добре на них напрактикувалася.

– О, так, тим-то я й не журився. Та й звички міністрові дуже стали мені в пригоді: його часто-густо не буває вдома до самого ранку. Челядь у нього нечисленна, сплять служники далеко від господаревих покоїв, і напоїти їх легко – вони ж майже всі неаполітанці. А в мене, як ви знаєте, є ключі, що підійдуть до дверей будь-якого паризького кабінету чи стола. Протягом останніх трьох місяців жодної ночі не було, щоб я особисто не провадив пошуків у міністровому будинку. Це для мене справа честі, вже не кажучи (зауважу вам довірчо), що й винагороду призначено величезну. Отож я не облишав пошуків, аж доки переконався, що злодій хитріший від мене. Гадаю, що я обстежив у приміщенні кожний куток і кожну шпарину, де можна було б заховати листа.

– Лист, безперечно, таки в руках міністра, – сказав я. – Але хіба не міг він сховати його десь поза своїм помешканням?

– Це малоймовірно, – відказав Дюпен. – Теперішній заплутаний стан справ при дворі, а надто ще ті інтриги, до яких, як відомо, причетний міністр Д., вимагають, щоб документ у разі потреби повсякчас був напохваті. Ця обставина для міністра ледве чи менш важлива, ніж сама наявність листа у його руках.

– А навіщо напохваті? – запитав я.

– Для того, щоб його легко можна було знищити, – пояснив Дюпен.

– Справді, – здогадався я. – Але документ тоді, безперечно, у нього в приміщенні. Навряд чи міністр носив би його з собою.

– Маєте рацію, – підтвердив мою думку префект. – На нього двічі нападали немовби грабіжники і ретельно обшукували згідно з моїми вказівками.

– Зайвий був клопіт, – зауважив Дюпен. – Міністр не зовсім же, мабуть, дурень, і він міг передбачити ймовірність таких нападів.

– Може, він і не зовсім дурень, – заперечив префект, – але ж він поет, а це вже й від дурня недалеко.

– І то правда, – сказав Дюпен, у задумі випустивши клубок диму з люльки, – хоч я й сам не безгрішний, пописував колись віршики.

– Цікаво було б детальніше почути, – звернувся я до префекта, – як саме ви проводили пошуки в будинку міністра.

– Бачите, часу ми не марнували і обшукали чисто все. У мене чималий досвід на таких справах. Ми обшукали ввесь будинок, кімнату за кімнатою – на кожну пішло по цілому тижню, ніч у ніч. Найперше ми переглянули меблі. Ми відчиняли всі без винятку шухляди – ви ж, певне, знаєте, що для досвідченого поліційного агента такої штуки, як потайна шухляда, не існує. Йолоп «гой агент, що проґавить потайну шухляду. Адже це так просто. Місткість кожного стола, простір, що його він займає, – все це можна якнайточніше обрахувати. Щодо цього в нас є докладні правила. І волосинки ми не пропустимо повз увагу. Після столів ми взялися за крісла. Подушки ми протикали довгими тонкими голками, ви бачили, які вони. Зі столів ми здіймали стільниці.

– А це навіщо?

– Коли приховують щось, то, бува, знімають --">