Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
прадід президента Гувера був німець і що звали цього прадіда Андреас Губер.
«Форверст» дуже радий, що в Німеччині такий прекрасний, справедливий, позаклясовий суд. Він уболіває серцем своїм тільки тоді, коли члена союзу червоних фронтовиків, замість на чотири роки, засадовили лише на чотири місяці: — «За недоведеністю обвинувачення в крадіжці». Союз червоних фронтовиків у нього взагалі на одній дошці з комуністами, і йому дуже болить від цього на серці. Він, «Форвертс». також дуже поважає робітництво. От, приміром, замітка.
«Почесний доктор Віселл.
Синові народу.
До 60-го року народження делегація Кільського університету передала міністрові праці Віселлові призначення його на доктора honoris causa юридичного і державних справ факультету. Це вшанування надасться, як сказано в грамоті: (жирно) «синові народу, що в упертім змаганні піднявся до керівничих вершин, чиє думання і ділання спрямовані на те, щоб органічною відбудовою господарства здійснити ідею єднання всіх, що творять і працюють (“aller schattenden” — надзвичайне німецьке слово для «працювати», що понімає в собі чисто всяку діяльність, хоча б і жандармську), який скупе дозвілля свого життя, повного роботи і відповідальности, віддавав науці і збагатив німецьке народознавство твором «Право і звичай старого ремесництва».
Це визнання серйозної роботи робітника (підкреслює «Форвертс») досі було дуже рідким ділом. Тим більше тут його треба привітати, що Віселл сам в Кілі протягом довгих років працював, як металіст і як спілковий вождь».
Отже, «Форвертс» хоче нас запевнити, що Віселл тому тепер доктор honoris causa, що він робітник з походження, а не тому, що вій тепер міністер праці. Його дуже радує такий збіг обставин, що Віселл «сам в Кілі» працював як робітник-металіст. І справді, який щасливий збіг фактів! Яка знаменна випадковість! Як узагалі все гарно в Німеччині!
У хатнім житті «некапіталістичної» Німеччини «Форвертс» підносить важливість третейських судів між робітництвом і підприємцями. Коли підприємці відмовляються скоритись постанові такого суду (хоча їх представники увіходять туди паритетом), «Форвертс» похитує головою і делікатно свариться пальцем. Він пояснює підприємцям, що так не гаразд робити. Він застерігає, що робітники будуть незадоволені. Він освітлює неморальність і антисоціяльність таких учинків. Він уважає, що виховання капіталістів ще геть незавершено. Але все це ввічливо і навіть не іронічно. Він щиро сповіряє на те, що капіталісти колинебудь зрозуміють.
Більший класовий ентузіазм «Форвертс» проявляє в такому випадкові. Якийсь домовласник, вивісивши на дверях ліфту табличку з написом: “Nur für Herrschaften” («Тільки для панства»), заборонив няньці вивозити на ліфті докторового сина і запропонував цій няньці ходити пішака на чорний хід. І доктор і «Форвертс» були дуже розгнівані. Доктор привів комісію, і комісія переконалася, що нянька, бувши слаба на здоров'я, не може носити докторового сина по темних східцях чорного ходу. Справа розбирається далі, а «Форвертс» ударив у громову статтю на тему: «Де ж рівність і братерство?» У цій статті домовласника не раз сміливо названо словом «буржуазний» і вжито до нього всякої іронії.
«Форвертс» агітує за соціяль-демократію. З тріюмфом сповідає він, що піп святої церкви такої то вступив до соціяль-демократичної партії. Наводиться коротка попова біографія і висловлюється певність, що його священство будуть ревно боротися за марксизм. Не сказано тільки, чи шановний новий товариш покине служити меси, чи й надалі буде розмахувати тепер уже соціяль-демократизованим кадилом.
«Форвертс» дбає також про селянство, головним чином, звичайно, про скривджене селянство радянського краю. Але він не покидає без поради і без серйозного слова і своє «некапіталістичне й небуржуазне» селянство.
«Де хороша картопля?»
Так запитує він заголовком і в підзаголовку написано: «Серйозне слово до сільського господаря». Виявляється, що на ринку, на жаль, торгують гнилою картоплею. Тимчасом німецький сільський господар уславився добрячею картоплею. Де ж вона, тая картопля, я питаю?
До «Форвертса» є кілька додатків. Є додаток для жінок, бо, очевидно, не з жіночим розумом читати саму газету. Є додаток «Знання і розвага», де вміщаються відомості про дуже старих людей, про те, як одна жінка народила двічі по семеро дитинчат одразу, друга тричі по шестеро і т. д.
Поруч із тим — розвага. У кожному нумері кариктура на комуністів і дотепний до неї текст. От, скажімо, ідуть двоє по вулиці. Весна, грязюка. Один каже: «До чого ж глибокий мул на тротуарах», а другий відповідає дотепно і дуже смішно: «Не глибший, ніж у комуністичній партії Німеччини».
Або така анекдота: двоє кололи дрова і ніяк не могли розколоти дубову колоду. Тоді один із них десь побіг, щось узяв, повернувся, і колода легко розкололася. «Як це сталося?» — зі здивованням питає другий. — «Дуже просто», одповів той, «я взяв у свого кузена партійний квиток комуністичної
Последние комментарии
9 часов 41 минут назад
9 часов 58 минут назад
10 часов 11 минут назад
10 часов 16 минут назад
12 часов 48 минут назад
12 часов 52 минут назад