Ірка Хортиця приймає виклик [Ілона Волинська] (fb2) читать постранично, страница - 2

руки і геть звідси, доки ціла.

Широким кроком тітка рушила поміж базарних рядів. На якусь мить вона зупинилась і кинула через плече:

— І щоб ані тебе, ані твоєї бабці я на ринку більше не бачила, зрозуміло?

— Оце правильно! — долинули задоволені голоси з базарних рядів.

— Іще й мало! — прошамкотіла бабуська, яка продавала горох. — Провчити таких треба! По шиї дівці надавати, та й бабці її, відьмі старій! А потім ще й…

Вона хотіла й далі пащекувати, але цієї миті чорнява дівчинка підвела очі від попсованого товару. Бабуська раптом осіклася, немовби їй з розмаху увігнали в рота кляп. Незважаючи на яскраве проміння вранішнього серпневого сонця, на обличчя дівчинки лягла глибока тінь, а в очах, темних, немов грозова ніч, затанцювали зелені болотяні вогники. Дівча похмуро зиркнуло на бабуську, і та відчула, як її скувало крижаним холодом. Потім Ірка спрямувала погляд туди, де над юрбою височіли широкі плечі, коротка шия й кругла, наче м’ячик, голова базарної наглядачки. Бабуська раптом зрозуміла, що зараз під розлюченим поглядом дівчинки ця стрижена голова просто розлетиться, немов перестиглий кавун…

Швидко, як кидають клинок, дівча спрямувало погляд собі під ноги. Останнє вціліле яйце враз побільшало й із різким тріском луснуло, вибухом викинувши назовні всі свої нутрощі. Липкий жовток заліпив Ірці очі.

Під дружний регіт торговок Ірка витерла злиплі вії, взяла на плече складаний столик і попленталася геть із базару.

— Ні, ну ти бачила? Яйце прямісінько в пику — бабах! — аж заходячись сміхом, весела молодичка підштовхнула ліктем сусідку-бабуську.

— Бачила! — скутими від жаху губами прошепотіла бабуська й часто-часто захрестилася, поглядаючи вслід дівчинці.

Розділ 2 Джип у гості — будуть гроші

Зігнувшись під вагою розкладного столика, Ірка повільно простувала від гамірного проспекту вниз по доріжці, до свого будинку, що розташовувався на самісінькому дні старої міської балки. Сонце нещадно припікало, майка прилипала до мокрої від поту спини, а залишки яйця навколо очей злиплися сухою кіркою. Повз неї проїхав величезний чорний джип, тихо зашурхотівши шинами. Відійшовши до паркану, Ірка провела його заздрісним поглядом: там, усередині, мабуть, стоїть кондиціонер, водію затишно й прохолодно. І взагалі: його машина везе, не те що Ірка — спочатку пішки з балки нагору, товар і столик на власному горбу, а тепер ось ще й назад, по такій спеці. Щоправда, вже з одним тільки столиком, без товару. І без грошей. Ох і галасуватиме ж бабця! І хоч сама винна, все одно буде звинувачувати в усьому Ірку! Дівча важко зітхнуло, перекинуло столик на інше плече й закрокувало далі.

На перехресті двох вуличок Ірка знову побачила темний джип. Повільно, немовби щось вишукуючи, машина котилася вздовж похилених парканів. Ірка мимохіть здивувалася: цікаво, що треба власнику цього розкішного авто тут, серед бідних хатинок балки? І враз забула про чорний джип, бо бита кам’яниста стежка круто пішла вниз, повернула й вивела Ірку прямо до хвіртки її власного подвір’я. А біля хвіртки, по-бойовому вперши руки в боки, стояла її рідна бабця.

— Ну, то й що? — поцікавилась бабця, подарувавши онуці недобрий погляд.

— Ну й нічого! — так само недобре відказала Ірка й скинула з плеча столик, що вже був їй остогид. — Тебе ж попереджали, що більше не дозволять безкоштовно торгувати на базарі! А ти що? Мене відправила? — Ірка відчула, що починає по-справжньому злитися: на наглядачку, на базарних торговок, а передусім — на бабцю, яка так холоднокровно підставила власну внучку!

— Та тому ж і послала, що предупреждали, — зовсім спокійно відповіла бабця.

Ірка навіть поперхнулася від обурення. Нічого собі заявочка!

— Шо, оте здоровило, яке там за порядком дивиться, до тебе лізло? А ти їй шо? Ну шо, шо ти їй зробила? — з жадібним зацікавленням розпитувала бабця.

Ірка здивовано витріщилася на бабцю:

— Я їй — нічого! Це вона мені, що хотіла, те й зробила. Столик перекинула, усі помідори зіпсувала, а яйця в друзки! І сказала, щоб більше ані твого, ані мого духу на базарі не було!

На обличчі бабці, немов у дзеркалі, теж з’явився подив:

— Яйця побилися? Помідорчики? І ти дозволила? Та нашо ж я тебе посилала?

— Не знаю я, навіщо ти мене посилала! — закричала Ірка.

— Так шо ж, ти й не продала нічого, значить? І грошей не принесла? — так само здивовано спитала бабця, дивлячись на порожній мішок з-під товару.

— Та що б я продала, ну що?! Кажу ж тобі, тітка та… з базару, усе побила, порозкидала…

— Ой, лишенько! — тихо заскиглила бабця. — Яєчка мої, помідорчики! Попропадало все! Та шо ж це в мене за дитина така! Та ніякого ж з цієї дитини пуття! Та шо ж ти, бісова дівко, не могла ту гадину спинити? Не могла з нею чогось зробити такого, шоб вона більше до нас не приставала?

Ірка важко зітхнула. Он воно що! Ось чому бабця