2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
відправила її на базар! Вона хотіла… Дівчинці аж млосно зробилося. А ще б трохи, і так-таки й вийшло б. За лічені секунди грізна базарна наглядачка могла обернутися на жужика без голови! От бабця, дурепа жадібна! Ірка з ненавистю витріщилась на неї. Готова з онучки зробити вбивцю, аби тільки за місце не платити! Ірка відчула, як хвиля гнівного жару підіймається з глибини її душі, і швиденько заплющила очі. А то, чого доброго, і сама бабуся зараз запросто може без голови залишитись.
Дивлячись кудись убік, Ірка рівним голосом сказала:
— Єдине, що можна зробити, це заплатити за місце.
— Заплатити? — заверещала бабця. — От розумна дитина, шоб тобі! А з чого платити? Полуниця весною була? Не було полуниці! Усі грядки чорні, попалені, не росте там більш нічого, може, і не виросте вже ніколи… Чия це робота, га? — І так само, як базарна тітка, бабуся тицьнула пальцем Ірці під носа.
Ірка знову відвела очі. Ну, припустімо, то робота не зовсім Ірчина. Але ж за нею справді ганялася рука, що випалювала все підряд зеленим чаклунським вогнем. І тікала Ірка якраз по полуничних грядках. Тепер там справді була тільки чорна вигоріла пляма. А полуниць, надійного джерела прибутків, більше нема й не буде.
— Город увесь піском та камінням засипало… — вела далі бабця. — Це хто зробив?
На городі розвалилися піщаний і земляний велетні, що їх на Ірку з Тетянкою нацькували конкуруючі відьми. І тут уже бабця зовсім не має рації!
— Прибрали ми на городі, прибрали! — закричала Ірка. — Он він, чистий, жодної тобі піщинки! Ти сама після того на базар молоду картоплю мішками тягала! Бурячки, помідорчики! Раніше за всіх, ще сезон не почався!
Та й справді, вранці після битви увесь город було завалено не тільки піском і землею, але й свіжими молодими овочами, що достигли в тілі земляного велетня, після того, як Ірка вихлюпнула на нього борщ. Задоволена бабця тоді непогано заробила. Зараз вона теж на мить замовкла, не знаючи, що відповісти.
— Так ти думаєш, що нам тих грошей на все життя хвате? — знову взялася за своє бабця. — З такими втратами? Грошей не заробила, товар зіпсувала… — зненацька їй спала на гадку іще одна річ, — помідорчики побилися, а кабачата шо ж? Не могла зібрать?
Ірка уявила, як під поглядами торговок, що гигочуть із неї, вона плазує по брудному асфальту — збирає кабачки, — і їй стало кепсько.
— Може, тобі ще й пакетик із битими яйцями принести? — крізь зуби процідило уперте дівча.
— А й принесла б, не бариня! Яєшню б підсмажили! Ні, ну що це за дитина така, мені, старій женщині, на бідну голову! Самі збитки через неї!
— Ну то вижени мене, і квит! — закричала Ірка.
У горлі їй застряг клубок образи. Та що вона бабці — курка, мало яєчок несе?
— Вижени! А бабці старій самій по хазяйству! От бісове дівча! На все згодне, аби тільки не робити! — відразу підхопила бабця. — Підлога не метена, по двору мотлох валяється, а вона сидить собі! — бабуся зиркнула на Ірку, котра стояла біля хвіртки й уточнила: — стоїть! Ручки наманікюрені склала й стоїть!
Ірка швидко сховала руки за спину. Учора вона піввечора вбила на свій манікюр: кожен ніготь пофарбувала темно-синім лаком й тонкою гелевою ручкою намалювала японські ієрогліфи. Ірці здавалося, що вийшло не згірше, аніж у різних там дорогих салонах, і дуже пишалася своїм манікюром. Але бабці цього, звичайно, не зрозуміти!
— Ану давай стіл до сараю, — бабця кивнула на столик. — І до роботи! Не вмієш товар берегти, так хоч який лад наведи! А потім гайда на город! Ручки свої наманікюрені берегла, половину жуків на помідорах позалишала, он вони знов і повзають, — пирхаючи, як злий їжак, бабуся круто розвернулася й попрямувала через двір до будинку.
Ірка в розпачі кинула столик, потім нахилилася, аби підняти його із землі… Аж раптом позаду залунав легкий шурхіт шин. Ірка озирнулась. Підстрибуючи на розбитій стежинці, чорний джип сунув прямо на неї. Здригнувшись від несподіванки, Ірка відступила до хвіртки. Темна громада спинилася, повністю перекриваючи вихід із провулка. Водійське скло опустилося вниз… Ірка знову відступила…
Із глибини салону почувся роздратований чоловічий голос:
— Дівчинко, а де тут живе… — раптом голос змовк, і з салону висунувся дебелий чолов’яга років тридцяти п’яти. — Опа, я тебе впізнав! Саме ти мені й потрібна! — скрикнув він.
Ірка перевела подих, і полегшення в її душі миттю змінилося на невдоволення. Вона теж упізнала свого співрозмовника.
Чоловік тим часом виліз із машини й скривився: після прохолодного салону серпнева спека немовби оглушила його. Він спинився перед Іркою, явно чекаючи, що дівча запросить його до будинку.
Ірка приречено зітхнула. Хоч гість і непроханий, але ж не тримати його на порозі.
— Проходьте, — знехотя процідила вона, — он туди, на лавочку під яблунею, — і посторонилася, пропускаючи до будинку бізнесмена Іващенка, якого відьма-початківець Ірка
Последние комментарии
5 минут 33 секунд назад
7 минут 3 секунд назад
9 минут 40 секунд назад
27 минут 27 секунд назад
1 час 3 минут назад
1 час 32 минут назад