Свій час [Яна Юріївна Дубинянська] (fb2) читать постранично, страница - 145
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
Про наслідки взагалі не думав… не розглядав такої можливості. Це була моя помилка. Непростима помилка…(із допиту підозрюваного Марковича А. І.)
Мене звати Грім. Я — спецохоронець, як і ви. Я провів двадцять років на Кружині, і це були швидкі, стрімкі роки. Ми разом охороняли Світ-комуну, не знаючи, що нас дурять, що наші життя кидають у полум’я заради того, щоб хтось міг сидіти в безпеці всередині свого хроноса, безкінечно продовжуючи свій нікчемний час і кидаючи назовні брехливі гасла. Ви знаєте, про кого я кажу, всі ми з дитинства повторювали його ім’я… правильно, Ежен Крамер. Він міг би й далі дурити комуналів, переконаних, начебто живуть у щасті та спільності, а насправді приречених на повільне пусте животіння. Але не нас. Не бійців спецохорони, еліту робочого часу. Світ-комуна зобов’язаний нам усім. Цей світ належить нам за правом — і не лише він. Ви знаєте, про що я. Я кажу про задвірки. Усі ви, мабуть, чули: там, на задвірках, у кожного свій час. Але ви не знаєте, що це значить. А це значить лише одне: боягузтво. Там кожен боїться життя, ховається в шкаралущі хроноса і сповільнюється, сповільнюється донезмоги, надіючись ошукати смерть. Так робив Крамер, і йому це не зарадило. Не допоможе і їм. Нікому. Ми прийдемо як друзі. Ми розколемо їхню шкаралущу, розірвемо хроноси, ми запропонуємо їм найцінніше, що маємо, — нашу єдність, наш робочий час. Ті, кому не забракне сміливості, безсумнівно, ввіллються до наших лав. А решта дістане по заслузі, і це справедливо. Мене звати Грім, і ви маєте мені вірити. Я ніколи не зраджу вас, не вповільнюся, не сховаюся в хроношкаралущу. Я — у спільному часі з вами. У нашому робочому часі! Ми з вами збудуємо новий світ. Світ, де наш час летітиме вільно та швидко, і життя кожного сильного та сміливого, хто не боїться часу, стане прекрасним і сповненим сенсу, миттєвим і яскравим, як смолоскип на вітрі. Так буде! — це обіцяю вам я. Мене звати Грім. А зараз — уперед! У нас мало часу.
Я вигадав їх усіх. Дівчину Ірму та старого Ебенізера Суна, студента Богдана та поетесу Віру, Арну та Полтороцького, Іґара, Грома та Блискавку. Я придумав для кожного з них його час, а для себе вигадав свій. Вибудував майбутнє, побавився з теперішнім, спробував навіть поглянути на час ззовні. Мої суто літературні ігри не мають жодного стосунку до реальності: і звісно ж, вибух готелю я вигадав теж, так само як і готель. Хоча не здивуюся, якщо приблизно там його і збудують. А потім підірвуть. Письменник Андрій Маркович, ясна річ, теж не більш ніж уявний персонаж. Якщо в чомусь і списаний з себе, то у дуже схвальній модифікації. І всі комплекси автора виразно проступають назовні, я цілком свідомий цього. Та в літературі я вимагаю від себе лише одного — чесності. Яка не має нічого спільного з документалізмом. Потім я вигадаю щось іще. Я маю час.2011–2013
Последние комментарии
8 минут 31 секунд назад
1 день 11 часов назад
1 день 19 часов назад
2 дней 10 часов назад
2 дней 14 часов назад
2 дней 14 часов назад