Допiнг [Михайло Ларін] (fb2) читать постранично, страница - 2

потривожений вулик, а шторм у вiдкритому морi…

— А другу шайбу заб'є Корольков, — проказав задоволений Валерка, коли рев i свист на трибунах стихли.

I справдi, не встигли спартакiвцi розпочати з центра поля, як шайбу пiдхопив Корольков i здалеку розстрiляв Голосова. 2:1.

Через хвилину рахунок збiльшився до 4:1.

Трибуни несамовито ревли. Тренер гостей намагався давати своїм гравцям ще якiсь поради, та було вже пiзно.

За п'ятнадцять секунд до кiнця матчу рахунок вже був п'ять — один на користь "Торпедо". Не допомогла гостям навiть проведена замiна воротаря. А пiд завiсу, за чотири секунди до фiнального свистка, крапку в матчi поставив все той же Михайлов, який забив шайбу командi майстрiв з булiту. * * *

Того теплого лiтнього вечора з льодового палацу йшли радiснi вболiвальники, лише Костянтин Андрiйович зiтхав:

— Як це? Що ж це таке? Хто пiдмiнив нашу команду? Дивно, правда ж, синку?

— А що тут такого дивного? — пiдстрибнув Сидоренко-менший. Просто вчора ввечерi я закiнчив нарештi свiй пiдсилювач, за допомогою котрого тепер можу керувати дiями хокеїстiв на вiдстанi. Вiрнiше, пiдсвiдомо пiдказувати їм. Ось цей пiдсилювач, тату. — I Валерка витяг з кишенi коробочку з-пiд сiрникiв, у якiй хаотично з'єднанi лежали кiлька, як здавалось на перший погляд, нi на що не придатних старих транзисторiв та мiкросхем i два конденсатори на тисячу пiкофарад.

— То виходить… — Сидоренко-старший рiзко зупинився й осудливо подивився на Валерку, який ще тримав сiрникову коробочку. — Виходить, це був своєрiдний допiнг для наших хокеїстiв? Але ж це непорядно, синку!

— Нi, тату, мiй пiдсилювач не допiнг. За допомогою цього пристрою, — Валерка пiдняв на долонi коробок, — я тiльки вряди-годи встрявав у гру, давав поради нашим хокеїстам.

— В який спосiб? — не зрозумiв Костянтин Андрiйович.

— Нiби я сам грав на полi. За всiх. I за захисникiв, i за нападаючих, i за воротаря… Я прагнув, щоб наша команда повiрила у свої сили, тату, i все… — Валерка низько схилив голову. Голос його тремтiв. — Я не знав…

— Ти вчинив негiдно, — невдоволено проказав батько. — Зараз, поки команди ще не роз'їхались, ходiмо до роздягальнi й усе розповiмо гравцям та тренерам. Добре, що це був товариський матч. А коли б це була календарна гра? Ти уявляєш?

— Гаразд. Я зрозумiв, тату, що вчинив не кращим чином, поводився неправильно. Не треба менi мiкросхем i трансформатора, — винувато протягнув, переступаючи з ноги на ногу, Валерка i з жалем жбурнув пiдсилювач в урну для смiття.

* * *

Хокеїсти були в роздягальнi. Знiченi поразкою гостi й радiснi господарi. Ще б пак! Виграти у команди майстрiв, та ще й з таким рахунком!

Сидоренко-старший пiдiйшов до тренера й розповiв усе, як є.

Валерка, похнюпившись, стояв коло дверей. Йому було соромно заходити до роздягальнi. Звичайно, коли б вiн знав, що чинить несправедливо, нiколи б так не зробив. А тепер…

— То ось який ти, порушник спокою, — всмiхаючись, пiдiйшов до Валерки тренер. — Зрозумiло, так чинити неспортивно, але твiй пiдсилювач дуже допомагатиме усiм на тренуваннях. Ти б мiг намалювати нам його схему?

— Схему — нi, та я зараз принесу, — радо подивився на тренера Сидоренко-менший й одразу ж вискочив з роздягальнi. Коли пiдбiг до урни, вона була порожня. Автомат-утилiзатор, спорожнивши її, вже порався бiля сусiдньої урни.

--">