Марсіанські "зайці" [Олесь Павлович Бердник] (pdf) читать постранично, страница - 1
Книга в формате pdf! Изображения и текст могут не отображаться!
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (20) »
НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНІ
ОПОВІДАННЯ
Державне видавництво
ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ УРСР
Київ 1962
...Від підступної космічної хвороби раптово гине весь
екіпаж зорельота «Серце», що мчить до невідомої пла
нети. Лише двоє немовлят — сини капітана зорельо
та — випадково залишаються живими. Здавалось би,
що безпорадні діти неминуче загинуть без догляду.
Але ні. Металева нянька — електронний робот — вихо
вала з них сміливих юнаків, які досліджують нововід
криту планету і повертають зореліт на Землю. На Зем
лі їх чекає велике щастя — лікарям вдається поверну
ти життя всім членам екіпажу «Серця».
Про все це, юні друзі, ви і дізнаєтесь із оповідання
«Міжзоряна нянька».
А прочитавши оповідання «Марсіанські «зайці», ви
разом із героями твору побуваєте на Марсі, зазнаєте
багато неймовірних пригод.
МАЛЮНКИ Й. ЮЦЕВИЧА
МІЖЗОРЯНА НЯНЬКА
І
Зореліт «Серце» летів
до зірки Епсілон Ерідана.
Екіпаж одержав надзви
чайно важливе завдання.
Два роки тому міжпланет
на обсерваторія виявила у
радіоспектрі цієї системи
пульсуючі сигнали. Видат
ні вчені вважали, що ці
сигнали штучного похо
дження. Вони, безумовно,
йшли з якоїсь планети — су
путника Епсілона. Після
багатомісячних
дискусій
Космічна Рада Землі від
рядила зореліт вищого кла
су «Серце» для перевірки
цього припущення. Експедицію очолив досвідчений
космопілот Сергій Полум’яний. З ним полетіло ще
одинадцять вчених та інженерів, у тому числі й дру
жина командира — Марія.
Два місяці могутні двигуни розганяли корабель
до субпроменевої швидкості1. Спеціальні каюти захи
щали космонавтів від шкідливого впливу переванта
ження. На третій місяць двигуни вимкнулись і зоре
літ помчав по інерції. Тоді автоматично вступила до
ладу система штучного тяжіння, і на кораблі почалося
нормальне життя.
Одного дня (хоча дні на кораблі рахували умов
но) члени екіпажу зібралися в кают-компанії, щоб
відсвяткувати радісну подію. Дружина командира
Марія народила двох близнят, двох красенів синів.
Розчулений, щасливий батько приймав поздоровлен
ня. Космонавти забажали побачити нових членів екі
пажу, але Полум’яний запротестував — новонародже
ні ще знаходилися у спеціальному ізоляторі. Вони му
сили пройти медично-біологічну підготовку перед тим,
як жити у спільних приміщеннях.
І ось трапилося лихо — Всесвіт послав підступний
удар. Він був нечутним, невидимим. Космонавти ра
зом відчули одне: могутня, невблаганна ворожа хви
ля владно пронизує їх тіло, паралізує мозок, нищить
клітини. Біолог Софія, вже на грані непритомності,
поглянула на контрольні автомати і схопила коман
дира за руку. Полум’яний, заплющивши очі, блідий,
мов мрець, лежав, знесилено відкинувшись у кріслі.
Софія з останніх сил струснула його, закричала:
— Капітане! Ми потрапили в потік радіації... Він
перевищує норму... в мільйони разів...
1
Субпроменева швидкість
променя — 300 000 км на секунду.
4
майже
рівняється
швидкості
— Значить... кінець, — прошепотів Сергій.
Згасаючим поглядом він подивився навколо. То
вариші лежали в кріслах, на підлозі кают-компа
нії. Вони помирали, і не було такої сили у світі,
яка могла б урятувати їх. Софія знеможено заплю
щила очі:
— Прощайте, капітане... Не забудьте дітей...
Полум’яний безтямно розплющив очі. Що вона
сказала? Про дітей? Про його синів? Вони теж заги
нуть? Ні, ні. Ізолятор оточений потужним магнітним
полем, радіація туди не проникла. Яке щастя! Марія
з ними. Вона теж уміє вести зореліт... Вона доведе
його до Землі... і збереже синів...
Сергій напружив останні сили, звівся і, пересту
паючи через тіла товаришів, добрався до пульта
зв’язку. Слабіючою рукою ввімкнув сигнал тривоги.
І в ту ж мить почув болісний вигук за спиною:
— Сергійку! Що трапилося?
Полум’яний різко повернувся, тримаючись рука
ми за пульт.
У дверях кают-компанії стояла Марія. її обличчя
було блідим і нажаханим. Вона дивилася на тіла то
варишів і нічого не могла зрозуміти.
— Тікай... — прохрипів Полум’яний. — Тікай в
ізолятор...
Марія, не розуміючи попередження, кинулася до
чоловіка, схопила його за плечі. Її сині очі були спов
нені відчаю і болю.
— Сергійку... Що з вами? Сергійку! Чому ти
мовчиш?
Полум’яний поволі сповзав на підлогу. Тіло його
важніло, синява повзла по обличчю. Марія відчула,
як хвиля млості і безсилля передається їй від чоло
віка. А командир шепотів, ледве ворушачи пересохли
ми вустами:
5
— Радіація... Страшний потік... Тікай в ізолятор...
Там безпечно... Сини... Сини... Земля...
Сергій замовк. Останнє болісне зітхання вирвало
ся з його грудей. І все. Більше не чути нічого. Марія
закам’яніла над тілом чоловіка, не в силі думати, ро
зуміти, діяти.
Та ось до її свідомості дійшли слова Сергія. Сини...
Їх треба врятувати. Вони — єдина
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (20) »
Последние комментарии
4 часов 8 минут назад
13 часов 11 минут назад
1 день 12 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад