Міст на річці Куай [П’єр Буль] (fb2) читать постранично, страница - 2

штиль, а його незмінно спокійне обличчя було точним дзеркалом душі, незнайомої з внутрішнім сум’яттям. Він носив світлі рудуваті вусики, притаманні флегматичним здорованям, а рожевий відтінок його шкіри свідчив про чисте серце, запоруку бездоганної функції системи кровообігу. Кліптон, його нерозлучний товариш упродовж усієї кампанії, щодня дивувався, спостерігаючи, як перед його очима якимсь чудом знов і знов воскресав британський офіцер індійської колоніальної армії, той, хто був для нього завжди овіяний легендами і хто підтверджував свою життєвість так владно, що це викликало в нього болісні напади то розпачу, то захвату.

Кліптон став на бік молодих офіцерів. Він схвалив їхній план і сказав про це командирові. Полковник Ніколсон добряче вичитав йому, щиро обурюючись із того, як може він, зрілий муж, та ще на такій відповідальній посаді, поділяти примарні надії безголових молодиків і підтримувати їхні авантюрні затії, які ні до чого доброго не призведуть.

Виклавши свою позицію, він віддав точні й строгі накази. Всі офіцери, сержанти й рядові мають залишатися на місці до появи японців. Складання зброї — це не їхня особиста справа, приниження не повинен відчувати ніхто. Цей тягар несе за ввесь полк він сам.

Більшість офіцерів підкорилась, бо переконувати полковник умів, авторитет мав великий, а безперечна особиста хоробрість перешкоджала приписати його поведінці інший мотив, ніж вірність обов’язку. Деякі, правда, не послухались і пішли в джунглі. Полковник Ніколсон болісно переживав цю вихватку підлеглих. Він оголосив їх дезертирами і почав ще нетерплячіше дожидати прибуття японців.

У чеканні на цю подію він прокручував у голові цілий церемоніал, сповнений стриманої гідності. По добрій розвазі він вирішив вручити неприятельському полковникові, посланому приймати його капітуляцію, револьвера, якого носив на поясі, — це й буде символічним виявом його скорення переможцеві. Він багато разів відпрацьовував цей жест, аж поки впевнився, що зможе легко відстебнути кобуру. Потім надягнув свій найкращий мундир і звелів підлеглим, щоб вони також причепурилися. Відтак вишикував полк, наказав скласти в козли зброю і сам перевірив, щоб козли стояли в одну лінію.

Спершу з’явилися рядові солдати, що не володіли жодною європейською мовою. Полковник Ніколсон навіть не поворухнувся. Згодом приїхав на ваговозі якийсь капрал і на мигах показав, щоб англійці поскладали зброю в кузов. Полковник заборонив своїм воякам робити бодай один рух. Він домагався кого-небудь зі старшого командного складу. Проте ні старших, ні молодших офіцерів на місці не виявилось, а чого він хотів, японці не розуміли. Вони розлютилися. Солдати погрозливо підступили ближче, а капрал хрипко загорлав, показуючи рукою на складену зброю. Полковник звелів своїм людям залишатися на місцях. Японці наставили на них автомати й почали грубо штовхати полковника. Проте це не вивело його з рівноваги, і він ще раз повторив свою вимогу. Англійці стурбовано перезирнулись, і Кліптон уже був подумав, що так їхній начальник з любові до формальнощів підведе їх усіх під розстріл, аж тут вигулькнуло авто з японськими офіцерами. Один з них мав майорські відзнаки. За браком кращого полковник Ніколсон вирішив здатися йому. Він скомандував «струнко!», козирнув за всіма приписами статуту, зняв з пояса кобуру з револьвером і врочисто подав її японцеві.

Майор перед таким подарунком спершу вражено відсахнувся й видимо розгубився, але врешті зайшовся гучним реготом; інші японці теж засміялися. Полковник Ніколсон знизав плечима і набундючився. Все ж таки він наказав своїм солдатам поскладати зброю в машину.

Протягом усього періоду перебування в сінгапурському таборі для полонених полковник Ніколсон вважав за свій обов’язок на зло безладним і метушливим діям переможців зберігати англо-саксонську коректність. Кліптон залишався при ньому і вже тоді почав запитувати себе: проклинати йому свого командира чи молитися на нього?

Внаслідок розпоряджень, які він віддав, щоб своїм авторитетом ствердити і ще більше підкріпити накази японців, вояки його полку поводилися добре, зате харчилися погано. Мародерство, себто крадіжка консервів та іншого харчу, до якого полонені з інших полків, непомітно від конвою, а то й з його мовчазної згоди, вдавались у бомбардованих околицях Сінгапура, становило вельми цінний додаток до їхнього нужденного раціону. Але такого грабунку полковник Ніколсон не допустив би ні за що в світі. Він доручив офіцерам проводити з підлеглими бесіди, осуджувати негідні вчинки й роз’яснювати, що англійський солдат доб’ється пошани у своїх тимчасових переможців лише своєю бездоганною поведінкою. Контроль за виконанням цих настанов здійснювався періодичними обшуками, ще доскіпливішими, ніж «труси» конвоїрів.

Такі бесіди про обов’язок вояка бездоганно поводитись у ворожій країні були не єдиним прикладом суворих порядків, які командир запровадив у