Шепіт у пітьмі [Адам Пшехшта] (fb2) читать постранично, страница - 2

Пропозиція, з якою “двієчник” цілковито погоджувався, він чудово розумів, що ймовірність виграти в безпосередньому бою в нього дуже мала. Єдиним шансом було захопити противника зненацька. Накульгування давало також чудовий привід користуватися паличкою з прихованою всередині шпагою…

Розташована на краю дороги хатина, куди явно вела його дівчина, не була нічим особливим – не дивлячись на глибоку ніч, можна було зауважити солом‘яну стріху, що вкривала дах і безлад, який панував на подвір‘ї, однак, жовте світло у вікнах, що сяяло, немов очі вовка, обіцяло відпочинок і відповідь на загадку. Схиливши голову, щоб не вдаритись в низький одвірок, Кроне зайшов у напівморок, освітлений тільки мутним сяйвом гасової лампи.

-- Здравствуйтє, гаспадін Кроне! – привітав його старший чоловік, який сидів у оббитому шкірою фотелі. Вишукано одягнений, з діамантовою шпилькою в краватці, він зовсім не пасував до сільської хати, так само, як невідомо звідки притягнені меблі.

-- З ким маю честь… -- “двієчник” замовк.

Він впізнав його. Граф Густав Корнт – Істрєбітєль, Мисливець…

-- Це тільки спроба помсти, -- буркнув розчаровано. Юстина пирхнула сміхом.

-- Я так і знала, що ви знайомі, -- кинула легко. Підсунула собі крісло, сіла за кривоногим, збитим з неохайно обтесаних дощок столом, вказала офіцерові вільний фотель, такий же розкішний, як той, на якому розсівся Корнт.

-- Давайте порозмовляємо розсудливо, як друзі, -- запропонувала.

В її голосі чулася якась дика веселість, яка не рахувалася з ніким і нічим, так, немов те, що відбудеться далі її зовсім не обходить, тільки щоб щось відбувалося. Будь-що.

-- Пробачте їй, вона ще не оговталася, -- сказав Корнт. – Тому така… збуджена. Ні, це не наркотики, -- поспішно завірив, побачивши, не дивлячись на темряву, насуплені брови офіцера. – Ефект тренувань. Реакція на стимули. Страх можна замінити холодною обережністю, огиду – захопленням, але це вимагає часу. Ну, й тренувань, -- докинув глузливо.

“Двієчник” стиснув зуби, він знав, що той має на увазі. Школа Павлова вже давно розробила процедури, які дозволяли перетворити пересічну людину в машину для вбивств. Без одичних апаратів, гіпнозу і містицизму. На основі вмілого підбору умовних рефлексів. Він тільки не міг зрозуміти, з якою метою Корнт займався Юстиною. Навіть припустивши, що він використав її, щоб звабити Кроне сюди, засоби явно не відповідали меті – давно позбавлений доступу до операцій “Двійки”, він не був такою привабливою ціллю, як колись, і вже точно цього можна було добитися значно меншим коштом. З іншого боку, він не думав, що дівчина брехала, коли казала, що дозволить йому повернутися. Це не виглядало, як професійна операція, швидше, як дії психічно неврівноважених відчайдухів. Або було щось, чого він не знав…

-- Гаразд, -- зітхнув. – В чому справа?

-- У помсті, -- відповів Корнт. – Але не на Вас, а принаймні не тільки на Вас.

-- Не зрозумів…

-- Інколи я теж чогось не розумію. Наприклад, як хтось такий, як Ви може задурманювати себе алкоголем. Навіщо ти мені його привела? – обізвався Корнт з погрозою в голосі до Юстини. – Не краще було почекати?

-- Чого чекати? Він заливає горлянку вже півроку, якщо не довше! – огризнулася та. – Зараз він принаймні тверезий, я перевірила.

Корнт встав з крісла, ліниво потягнувся, кілька разів стиснув і розтиснув кулаки.

-- Може ти й маєш рацію, -- буркнув.

Без попередження скочив у бік “двієчника”, з неймовірною, цирковою грацією ухилився від леза, що прорізало темряву, копнув хвору ногу Кроне, тоді твердими, мов сталь пальцями натиснув на нерв на його плечі. Шпага з металевим брязком впала на підлогу. На мить швидше, ніж Кроне.

-- Замало тренувань, забагато випивки, -- промовив, зв‘язуючи офіцерові руки за спиною.

-- А тепер почекаємо на твоїх друзів.

-- Друзів? – фиркнув Йоган. – В мене більше немає друзів.

-- За тобою слідкувала горила… як там його, Томчак і Пренглер-Вільчинський. Бретцель наказав їм пильнувати тебе, -- повідомила його роздратованим тоном Юстина. – Сподіваюся, довго чекати нам не доведеться.

Кроне зойкнув, коли його брутально кинули в крісло, Корнт загасив лампу і притулився до шибки.

-- Може якщо він трохи покричить, то вони прийдуть швидше? – запропонувала дівчина невдовзі.

-- Гадаєш, ти така крута, бо тренувалася розпорювати животи песикам чи котикам? – закепкував Кроне. – З людьми трохи інакше.

-- Знаю, -- запевнила його Юстина. – Я дійсно трохи потренувала, але не на котиках. На кішці. Пам‘ятаєш кокетку К‘яру? Ти собі навіть не уявляєш, яке це задоволення… Звичайно, не тільки вона послужила мені навчальним посібником, -- докинула по-діловому.

Кроне гнівно стиснув зуби – мало, що сам заліз у пастку, ще й друзів у