Із праху посталі [Рей Дуглас Бредбері] (fb2) читать постранично, страница - 3

єгипетських пісках і метав навсібіч сповивальні полотна мумій, схожі на розгорнуті бібліотечні сувої для вітрів.

І це, звичайно, була тільки перша гостина.

Розділ З Високе горище

— А хто був другий, Прабабусю, хто наступний?

— Та, Що Спить і Снить, дитя.

— Яке прекрасне ім’я, Прабабусю. Навіщо вона тут з’явилась?

— Високе Горище покликало її через увесь світ. Над нашими головами друга за важливістю висока мансарда, яка направляє вітри, а її голос відлунюється у їх струменях і потоках по цілому світу. Сновидиця мандрувала цими потоками під час штормів, у світлі блискавиць і пошуках затишного містечка. І ось вона прийшла, і ось вона тут! Послухай!

Тисячу-Раз-Прабабуся примружила очі, схожі на лазурит, і підвела погляд.

— Послухай.

А нагорі, оповите ще більшим шаром темряви, ворухнулося щось схоже на сам сон…

Розділ 4 Сновидиця та її сни

Задовго до появи першого слухача цієї історії з’явилося Високе Горище, через розбиті шибки відкрите всім вітрам, що линули від блукаючих хмар на їхнім шляху в нікуди, деінде, чи будь-де, і змушували горище розмовляти саме з собою в той час, поки вони нагортали з пилу на дошках японський піщаний сад.

Шепіт і бурмотіння леготу й сильних вітрів, що бентежили погано припасований ґонт, ніхто не міг розібрати, крім Сесі, яка з’явилася незабаром після Ануби, ставши найкрасивішою і найособливішою дочкою в Сім’ї тоді, коли освоїла свій талант — проникати спочатку у вуха інших людей, а звідти прямо в їх розум і ще далі аж до снів. Тут на горищі вона простягалася на пісках стародавніх японських садів і пливла маленькими дюнами, поки вітер грався з дахом. Там вона чула мови, якими говорять погода й далекі краї, знала, що відбувається за цим пагорбом, або за цим морем з однієї сторони та за далеким морем з іншої, про що віяла вікова хуртовина з півночі, та що тихцем нашіптувало вічне літо з-над Мексиканської затоки й амазонських джунглів.

І ось так, уві сні, Ceci вдихала запахи пір року і слухала гомін про далекі міста на рівнинах за горами. За столом вона могла розповідати про ґвалт або безтурботні заняття незнайомців за десятки тисяч миль. Одна за одною з її вуст зривалися побрехеньки про те, хто народився в Бостоні або помер у Монтереї, які вона чула вночі, коли засинала.

Сім’я часто говорила, якщо сховати Сесі в музичну скриньку замість цих колючих мідних барабанів і покрутити її, то вона гратиме музику про всі кораблі по дорозі в порт або з нього, а можливо — чому б і ні? — про весь блакитний світ, а потім і цілий всесвіт.

Загалом, вона була богинею мудрості, і Сім’я, знаючи це, поводилася з нею, як з порцеляновою люлькою, дозволяючи їй спати годинами, знаючи, що, коли вона прокинеться, то бринітиме відлунням дванадцяти мов і двадцяти умів, філософій, достатніх, щоб перевершити Платона опівдні або Арістотеля опівночі.

І тепер Високе Горище зі своїм арабським узмор’ям пилу, з японським чистим білим піском, чекало під ґонтом, що шарудить і шепоче, згадуючи про близьке майбутнє, всього лише за кілька годин, як кошмарні розваги повернуться додому.

Про це шепотіло Високе Горище.

І, дослухавшись, Сесі поквапилася.

У сум’ятті крил, плутанині туманів, імли і душ, схожих на стрічки диму, вона побачила власну душу та свої непереборні бажання.

«Треба поквапитися, — подумала вона. — А тепер швидше! Біжи вперед. Лети швидше. Для чого?»

— Я хочу любити!

Розділ 5 Мандрівна чаклунка

Високо в небі, над долинами, нижче зір, над рікою, ставком, над дорогою летіла Сесі. Невидима, як осінні вітри, свіжа, наче подих конюшини на присмеркових лугах, летіла вона. Вона кружляла у горлицях, м’яких, мов білий горностай, відпочивала у вітах дерев і жила в листі, осипаючись вогняними барвами від найлегшого подиху вітру. Вона сиділа біля блискучого ставка в лимонно-зеленій жабі, прохолодній, наче м’ята. Вона бігла в кошлатому собаці й голосно гавкала, щоби почути, як удалині, між коморами, звучить відгомін. Вона жила серед привидів кульбабок в чистій, солодкій волозі, яка випаровувалася з ґрунту, поширюючи запах мускусу.

— Прощавай, літо, — подумала Сесі. — Сьогодні вночі я побуваю у всьому, що живе на світі.

Вона вселилась у чепурних цвіркунів на просмолених дорогах, а тепер купалася в краплі роси на залізній огорожі.

— Любов, — проказала вона. — Де моя любов?!

Вона сказала це ще за вечерею. Батьки аж скам’яніли від подиву у своїх кріслах.

— Май терпець, — порадили вони. — Пам’ятай, ти не схожа на інших. Уся наша сім’я незвичайна, особлива. Нам не можна шлюбуватися з простими людьми, інакше втратимо свої магічні сили. Ти ж не хочеш втратити здатність до чарівних подорожей, чи не так? Тож будь обережна. Будь обережна!

Але у своїй кімнаті на високому горищі Сесі напахнила парфумами шию і, схвильована, лягла на ліжко з пологом. Над Іллінойсом зринув молочний місяць, перетворюючи --">