Життя, Всесвіт та все інше [Дуґлас Адамс] (pdf) читать постранично, страница - 2

собі шлях до страхітливої пустоти, яка розділяє ті порівняно
нечисленні матеріальні вкраплення, з яких і складається Всесвіт.
Пасажир корабля, позаземець з дорогим кольором обличчя, відкинувся в
єдиному фотелі рубки. Його звали Ой-Чувал Лай-Лантух Без-Гузирний. То був
чоловік з чіткою метою в житті. Як він перший відзначив, мета була не такою
вже й шляхетною, та все ж то була така-сяка мета і вона принаймні не давала
йому скніти вдома.
Це правда, що Ой-Чувал Лай-Лантух Без-Гузирний належав — ні, він і
зараз належить — до дуже вузького кола невмирущих жителів Всесвіту.
Більшість з тих, що народжуються безсмертними, інстинктивно знають,
як таким безсмертям розпорядитися, та Ой-Чувал — не з їхньої когорти. І,
звичайно ж, він став лютою ненавистю ненавидіти те поріддя умиротворених
байстрюків.
Безсмертя звалилося на нього як сніг на голову, як наслідок нещасного
випадку з безглуздим прискорювачем часток, а ще — рідкого сніданку та пари
аптечних гумових напальків. Про подробиці того випадку тут не йдеться, бо ще
нікому й ніколи не вдалося здублювати точних обставин, за яких те сталося, і

чимало людей, які намагалися їх відтворити, врешті попадали або в дурне
становище, або в домовину, або і в те і в друге разом.
Зі скорботним і стомленим виразом обличчя Ой-Чувал опустив повіки,
замовив стереосистемі корабля яку-небудь легеньку джазову музику, а сам став
розмірковувати про те, скільки ж він міг би зробити, якби не недільні вечірки,
скільки ж він ще міг би зробити!
Спочатку безсмертя видалося йому суцільним святом. Він ходив по лезу
ножа, ішов на шалені ризики, загрібав високий зиск з довгострокових
інвестицій і взагалі давав усім жару.
Та з часом стали пробиватися мухомори цих клятих недільних вечірок,
коли приблизно о 14.55 в усі закамарки душі й тіла починала заповзати апатія,
коли знаєш, що протягом цього дня ти вже прийняв усі ванни, які можуть
принести моральну та фізичну користь, і хоч як зосереджено ти будеш
удивлятися в якийсь абзац газети, насправді ти ніколи не прочитаєш і рядка і не
скористаєшся з новітнього революційного методу стрижки кущів, про який у
цьому абзаці розповідається, і в міру того як ти вдивляєшся в циферблат
годинника, стрілки безжально наближаються до четвертої години і ти вступаєш
у темну печеру довгого чаювання твоєї душі.
Тож життя для Ой-Чувала стало здаватися гіркою редькою. Вдоволені
посмішки, з якими він з’являвся на похорони своїх смертних знайомих, стали
вимушеними. В ньому зріла зневага до Всесвіту взагалі і до кожної сущої в
ньому істоти зокрема.
Якраз в одному з таких станів перед ним і з’явилася мета, це саме те, що
буде спонукувати його до руху вперед і, настільки він міг передбачити, буде
спонукувати його до руху вперед вічно. І що за мета!
Він вирішив образити цілий Всесвіт.
А для цього йому треба буде образити кожну в ньому істоту. Він кине
образу кожному прямо в обличчя, одному за одним і (отут від захвату він аж
зубами заскреготав) в алфавітному порядку.
Коли дехто закидав йому, а такі невігласи траплялися, що план не тільки
етично неприйнятний, а й неможливий до виконання, бо велика кількість людей
безперервно

народжувалася

і

велика

кількість

помирала,

він

просто

втуплювався в нього сталевим поглядом і говорив: «Чи ж то людина вже й

помріяти не може?»
Тож він узявся до роботи. Спорядив довговічний космічний корабель
комп’ютером, що був у змозі обробляти всі дані, дотичні реєстрації всього
населення звіданого Всесвіту, та складати пов’язані з цим карколомно складні
маршрути.
Його корабель перетинав орбіти планет Сонячної системи, готуючись до
ривка навкруг Сонця, щоб вилетіти в міжзоряний простір.
— Комп’ютере, — окликнув Ой-Чувал.
— Слухаю, — пробелькотів комп’ютер.
— Куди далі?
— Розраховую.
Ой-Чувал на хвилю поринув у споглядання фантастичного дорогоцінного
розсипу ночі, мільярдів крихітних діамантових світів, що розсипалися
вогненними пилинками по безмежній теміні. Кожну з них, бодай єдину, не
омине його маршрут. Більшість з них він відвідає мільйони разів.
На хвилю він уявив, як ламані лінії його маршруту з’єднують усі оті
вогники в небі, мов у дитячій крутиголовці з пронумерованими крапками. Він
надіявся, що з якогось оглядового майданчика Всесвіту це може бути схоже на
мерзенно непристойне лайливе слово.

***
Комп’ютер безмелодійно писнув, повідомляючи, що він завершив свої
обрахунки.
— Фольфанга, — сказав він і писнув. — Четверта планета системи
Фольфанга, — продовжив він. І ще раз писнув. — Розрахунковий час подорожі
— три тижні, — продовжив далі. Писнув знову.
— Там зустрітися з одним слизнячком, — писнув, — виду А-Рний-Ур-ГілІпдену. — Я вважаю, — додав він після незначного передиху на писк, — що ти
вирішив назвати його безмозклою жопою.
Ой-Чувал у відповідь тільки рохнув. На якусь хвилю