Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
перепадало б на її проекти. Все було б те саме.
— А ти жив би сам на віллі Павлина? — зараз Марині не забракло сил вимовити ці слова іронічно і навіть весело.
— Такий сценарій я теж прокручував, і не раз. Ні, то було б іще гірше. Зусібіч позбігалися б різні дбахи, не давали б спокійно жити. Заможний самотній наречений, масована атака імітаціями великого кохання, твоя правда, то було б іще те життя. Не всі такі поступливі, як... моя дружина. Цілком можливо, господинею вілли стала б зовсім нестерпна. Знайшла б мою слабину, лила б разом зі мною сльози за Купріяном і Симоном... Але хто ж заважав їм прокинутися, коли прокинувся я і коли став грюкати різними предметами?
— Я, зрештою, прокинулась. І побігла за тобою. І зраділа, що вони сплять і не заважають нам. А вийшло, що ми погубили їх. Хоча й не знали, що так вийде.
Запанувало мовчання, протягом якого вони спокійно допили шампанське.
— І ти тепер зібралася в монастир?
— А ти?
— Для таких, як ми з тобою, монастирів немає. Краще ходімо на шлюбне ложе. Може, в нас щось вийде.
Наступного дня подружжя Тавас-Перистері виселялося з весільного номера «Гірських вершин». Жінка на рецепції помінялася: їх проводжала не вчорашня дівчина, а жінка бальзаківського віку. Вона впізнала улюблену письменницю, навіть більше, в неї в шухляді робочого столу знайшовся примірник «Нарешті! Нарешті!», який вона дещо присоромлено попросила підписати. Присоромлено, бо сторінки були облиті кавою, яка, певне, супроводжувала читання під час нічних змін.
— Це ж у вас новий..? — кивнула читачка на Романа.
— Це я — нова, — усміхнулася Марина.
Жінка на прохання гостей з весільного номера викликала таксі до залізничної станції, бо зручних автобусів найближчим часом не було.
— Зараз приїде! Ви встигаєте на потяг на другу! А поки візьміть на спогад про «Гірські вершини», — і вона простягла їм глянцевий буклет про околиці «Гірських вершин». Марина розкрила його на сторінках, присвячених «Печері кохання» як природному меморіалу сивої давнини.
«Якщо те, що було таким яскравим, стало блякнути, якщо вам приїлося те, що завжди було смаковитим, вас врятує «Печера кохання»! Кілька годин у «Печері кохання» допоможе і новачкам, і стабільним парам!» — танцювали білі літери на тлі тьмяного фото.
— А ми з тобою гаяли час у цьому природному утворенні, — простягла Марина Романові буклета.
— Гадаю, ми все вчинили мудро, — відповів він, — бо, якби ми... там, то викликали б ще один каменепад.
Последние комментарии
1 день 4 часов назад
1 день 12 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 7 часов назад
2 дней 7 часов назад
2 дней 7 часов назад