Розплата [Дмитро Міщенко] (fb2) читать постранично, страница - 3

якою силою вийти на боролище, хто за нього буде?

— Є ще тисяцькі. Та й мужі у нас, ті, що з старшої дружини, не з плохих. Деякі з них напевно будуть воєводами в сім поході.

— Хто саме?

— Хоча б і Таль, Ситник, Виштак.

Помовчала і вже потім подала голос:

— Був би тут стольник^[10] Світозар, була б і певність, що рать наша не сплохує у січах із обрами. Це ж треба статися такому: відлучився в найнепевнішу з усіх непевних годину… Може, ти підеш із Келагастом, га, воєводо? Правдиво кажучи, у мене тільки й надії зараз, що на тебе.

Старк усміхнувся сам собі.

— За прихильність серця і за добре слово спаси біг, Данає. Я був би радий виправдати твої сподіванки на мене, та не годен уже для походів, застарий став.

— Я те мала на оці, давній друже роду нашого, що ти будеш при Келагастові яко муж думаючий.

— Думаючому теж самому треба триматися в сідлі. Та й Келагаст навряд чи візьме з собою такого, як я.

Мовчала, і доволі довго.

— А тут, у Волині, кого залишимо?

— Напевно, Мезаміра, ну і я можу бути при ньому яко радник.

— Син, знаю, в похід пориватиметься.

— Тут, у Волині, також треба комусь бути. Яко воєвода наполягатиму на цьому. Ти теж наполягай. Він — єдиний спадкоємець столу, ним не можна ризикувати, як всяким воїном чи навіть привідцею.

— Гадаєш, буде кровопролитна січа?

— Може, найкровопролитніша з усіх, що знали досі.

І знову змовкла Даная. Ніби заворожена, дивилася на воєводу і не зважувалась перепитувати.

— То що ж маємо робити?

— Як тільки князь поведе рать і дружину до Дністра, пошлемо гінця на Тивер і попросимо Світозара, аби прискорив похід тиверців та й сам поспішив на з’єднання з Келагастом. Тільки ця єдність може дати нам якусь певність вистояти у поєдинку з обрами.

— Навіть без уличів, русів і древлян?

— Навіть без них.

— Гінці сказали: князя Тивері оповістять інші. Вважаєш, того замало?

— Так. Як замало й тих гінців, що ти послала на верві.

— Не розумію. Чому так мислиш, воєводо?

— Бо Тивер зволікатиме з походом. Вона відкрита для обрів з боку Дунаю, її має переконати хтось із мужів, що вторгнення буде таки через перевали, і тим прискорити з’єднання нашої ратної сили. Ну, а на верві через те маємо слати своїх нарочитих^[11] вдруге, що общини, як водиться, пошлють із князем не все ополчення, дещо залишать і для себе. Ось ми й покличемо тих, що залишаться, до Волина, гуртуватимемо з них другу дулібську силу — ту, що її очолить і, коли треба буде, поведе на січу твій син Мезамір.

Даная була сумніша від самого суму. Знай ходила з кутка в куток та думала. Зрештою стала перед воєводою й сказала:

— Готуй дружину до походу. Об’явиться князь — трубитимемо путь^[12].

А сама, як тільки вийшов Старк, дала волю розпуці своїй і заломила у відчаї руки.

«Боги світлі та боги ясні! — простогнала. — Одведіть і заступіть! Коли станеться ця кара, не лише Келагаст, я також буду винна і, може, найбільше. Бо мала б не серця, розуму слухатися, коли зголошувалася саджати його на княжий стіл. Такої біди накоїв. Такої біди! Мало того, що мене заверижив, обплутавши злюбними узами, може статися, що й усі роди дулібські завдасть у вериги^[13]. Ано, Старк — бувалий і обізнаний в ратних ділах муж, він так собі, без належних підстав не лякатиме».

II

Старий воєвода не помилився, застерігаючи княгиню про можливе зволікання з боку тиверців. Вислухавши гінців, що пригналися від перепалів, князь Радим передусім поцікавився:

— То обри об’явилися вже чи тільки нахваляються об’явитись на перевалах?

— Слов’яни Загір’я заздалегідь попередили нашу сторожу. Сказали, авари збираються йти, і великою силою.

— Бачите: тільки збираються йти. А що буде, коли вони підуть не через гори, а довкола гір і прямісінько на нас, тиверців?

— Такого не може бути. Коли підуть поза горами, їм доведеться прокладати собі путь мечем та сулицею^[14] спершу у землі Склавинській, потім у землі Ромейській.

— А через перевали, по-вашому, кінним так просто пройти, та ще такою силою, як у аварів, — шістдесят тисяч?

— Це обри, від них усього можна сподіватися.

— Саме тому я остерігаюся і вважаю: є всі підстави остерігатися. Скачіть у зворотну путь, до тих, хто послав вас, і скажіть їм: Тивер лаштує дружину й збирає ополчення. Путь же протрубить тоді лиш, як напевне знатиме, де вторгаються обри і чи там уся їхня сила, а чи та лиш, на яку покладено ввести нас в оману.

Слід віддати належне князеві Тивері: не зволікав із приготуваннями. Вислухав гінців й одразу ж велів скликати раду старійшин, мужів ліпшої дружини. Не був велемовним перед радними (чи до велемовності зараз?), гранично точно визначив повинність кожного в поході й перед походом. А вже по тому, як радні залишили гридницю^[15], нагадав братам, що з ними буде в нього --">