cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
Франції та всій Європі» у 1704 році, за п’ять років до «Балакуна» названих видавців. Ця газета заповнювалася самим Дефо, в ній вміщувалися різнорідні матеріали, але перевага віддавалася оглядам політичного життя в Англії та Європі, значна увага приділялася економічним проблемам. Дефо був талановитим, хоча й дещо «бульварним» журналістом: він мав чуття на запити й зацікавлення читачів, умів ефектно подати матеріал, знав ціну сенсації й заманливому заголовку, одним словом, володів багатьма секретами й прийомами вільної журналістики. Він першим впровадив передовиці, практику «запитання — відповіді», й багато іншого, що має використання й досі. З журналістикою пов’язані численні публіцистичні твори Дефо на найрізноманітніші теми — від «Захисту друку» й «Загальної історії торгівлі» до «Звіту про життя шістьох відомих вуличних грабіжників» і «Політичної історії диявола».
В одній з бібліографій Дефо нараховується понад півтисячі позицій («Робінзон Крузо» значиться в ній під номером 412). Це статті, памфлети, сатири, діалоги, подорожні нотатки тощо; більшість з них була пов’язана з його журналістською діяльністю. Вони користувалися популярністю у сучасників, але всесвітньо відомим його зробили кілька романів, написаних наприкінці життєвого шляху.
Дефо-романіст представляв нові тенденції, що стихійно виникли в англійській літературі, він тяжів до відображення дійсності в її безпосередності й «достовірності» і тим самим виступав зачинателем нового типу й напряму творчості, що означається багатьма вченими як просвітницький реалізм.
Він являв собою новий тип письменника, породженого добою бурхливого становлення буржуазного суспільства в Англії. Як сказано, він був людиною, з головою зануреною у життєву практику, і з неї виростали його романи. В них він надихався не абстрактними ідеями, а практичними, житейськими інтересами і проблемами. Ці романи не належали до усталених форм художньої творчості. Вони були пов’язані з тим типом літератури, тими її формами й видами, які не були канонізовані тогочасною літературною теорією і критикою.
Це передусім документальна література або «література факту» — життєписи, мемуари, щоденники, листи тощо, які у XVII—XVIII ст. викликали посилений інтерес читачів. Цій літературі належала визначальна роль у формуванні новочасного роману, який на неї спирався в освоєнні дійсності. Цікаво зазначити, що при цьому письменники, зокрема Дефо, писали романи у формі мемуарів, щоденників, листів тощо, видаючи їх за «літературу факту» — тобто дійсні звіти про дійсні події. Ще одним важливим чинником формування Дефо-романіста послужив крутійський або пікарескний роман, який виник в Іспанії у XVII ст. і в наступні епохи поширився в Європі. В ньому змальовувалося дно тогочасного суспільства, героями виступали декласовані елементи і життя поставало в зовсім іншому розрізі й освітленні, ніж у «високій літературі».
Мало хто, як Дефо, вмів створити ефект присутності при події, надати наглядності й достовірності навіть тому, що він знав лише за чутками. У ранньому дитинстві він пережив епідемію чуми 1665 року, яка забрала одну п’яту населення Лондона, у «Щоденнику чумного року» він відтворив її, звичайно, більше за розповідями старших, ніж за власними спогадами, але наглядність і виразність відтворення вражаючі. А вже дорослою людиною він став свідком знаменитого урагану, який пронісся над Англією, зриваючи стріхи з будівель, вивертаючи з корінням дерева, перевертаючи кораблі на рейді. Мабуть, саме тоді, він зрозумів, що таке корабельна аварія, описи яких потім часто з’являтимуться в його творах. На щастя, він тоді стояв на твердій землі. Морю Дефо не довіряв і за можливості уникав далеких морських подорожей. Втім, зустріч з піратами йому довелося пережити, коли у 1683 році він здійснював ділову поїздку Францією, Італією, Іспанією та Португалією. Піратський промисел тоді вважався досить звичайним ремеслом, а грабунок іноземних, насамперед іспанських, суден навіть негласно підтримувався англійським урядом. Для Дефо ця пригода скінчилася добре — постраждав лише вантаж, діжки зі спиртними напоями. Європу Дефо знав добре — навчаючись комерції, він багато подорожував нею, а от у далеких заморських країнах він не бував ніколи. Та вміння вірогідно все зображувати не підводило його й тут. Спираючись на книжні джерела й свідчення очевидців, компілюючи їх і додаючи красномовні деталі, він зображав усе так, що читачі не сумнівалися в тому, що йдеться про реальні події та реально існуючих людей. Це стосується не тільки віддалених країн, але й віддалених часів, як, наприклад, «Записок кавалера», які разом з «Щоденником чумного року» можуть вважатися праобразом історичного роману.
Перший роман Дефо «Робінзон Крузо» з’явився 1719 р.; його повна назва — водночас анотація і реклама твору — така: «Незвичайні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, що прожив двадцять вісім років у цілковитій самотності на безлюдному
Последние комментарии
8 часов 58 минут назад
10 часов 31 минут назад
14 часов 24 минут назад
14 часов 28 минут назад
19 часов 49 минут назад
2 дней 7 часов назад