Рівне/Ровно (стіна) [Олександр Васильович Ірванець] (fb2) читать постранично, страница - 3

спокійніше. — Сарас має прийти Ісабелла. У нас остання консультація. Ти хотофий?»

«Я хотофий… — Шлойма не хотів тягнути, він вирішив одразу й остаточно прояснити ситуацію. — Георгу, я оце щойно отримав дозвіл з того боку. Ну, з Ровно, розумієш? Дозвіл на відвідання моєї родини. І це має бути сьогодні. Георгу, якщо я тобі… якщо я не конче мушу бути присутнім…»

«Ти нітшого мені не мусиш.» — Так само з натугою в голосі відказав йому гостьовий (запрошений) режисер. — «От тільки… Гаст ду альказельцер?..»

В цю мить двері кабінету протяжно рипнули і в них з'явилася Ізабелла Штольц — прима південнонімецької сцени, молода зірка театрів Баварії та Баден-Вюртембергу. — «Гальо-о!» — проспівала вона, широко всміхаючись і водночас сторожко позираючи на Шлойму й Маульвюрфа.

«Привіт». — поспішно відповів їй Шлойма й переадресував до неї питання-прохання Маульвюрфа. — «Може, ти маєш алка-зельцер?»

«О, йа, йа, натюрліх.» — Ізабелла з розмаху шваркнула об стіл своєю сумочкою, від чого та розкрилася навстіж. «Скільки-то всякої всячини вміщається у жіночих торбинках» — подумав Шлойма, споглядаючи, як Ізабелла між ключів, пудрениці, кількох тюбиків губної помади, пачки серветок, якихось квитанцій та іншого мотлоху знаходить нарешті таблетки у сріблястій обгортці. «Бітте», — простягла вона їх Шлоймі. — Це для Георга. — кивнув Шлойма й актриса простягла ліки режисерові. Той поклав їх перед собою, сторожко налив у склянку води з графина. Потім підвів погляд на Ізабеллу й Ецірвана:

«Сітайте, чого стоїте?..»

Ізабелла присунула собі стільця, сіла на нього й почала згрібати назад, до сумочки витрушені на стіл скарби. Шлойма, залишившися стояти в неї за спиною, видобув з пачки сигарету. «Вже третя сьогодні» — відзначив собі подумки.

«Я фчора виставиф остаточно ліхт… топто світло.» — Маульвюрф надпив десь зо чверть склянки і тепер дивлячись на вміст посудини, повільно ворушив губами. Потім залпом вихилив усе до решти і втупився своїми світлими очима кудись у далечінь, за вікно.

«Отше, ти хочеш їхати туди?…» — вказав він кивком голови в напрямку свого погляду, за дахи готелю «Театральний-Редіссон».

«О! Вас іст льос? Що діється? — жваво закрутила Ізабелла своєю гарною голівкою. — Хто їде туди?»

Українську вона опанувала ліпше від Маульвюрфа, бо мусила грати тією мовою на сцені. Тому відмінки в неї майже завжди збігались, а німецький акцент був ледь-ледь відчутним.

«Він хотче їхати туди… — Маульвюрф вже трохи живіше ворушив язиком. — Він отримаф дозвіл на ф'їзд. На фітфітання своєї ротини…»

«О! Пріма!.. — радісно зблиснула очима Ізабелла, та одразу ж налякано їх округлила. — Але ж… але ж там… ти можеш не повернути…ся звідти…»

«Ну ні-і… — протягнув Шлойма, виймаючи з рота сигарету. — Я їм нічим не насолив, та й взагалі.Навіщо я їм там потрібен?»

Маульвюрф раптом прикрив рота пухкою долонею і випустив (таки ротом) зайве повітря. Шлойма подивися на нього розуміюче — самого щойно недавно попустило.

«Тоді ми шфитко провотимо нашу нарату. Я вчора остаточно виставиф сфітло і пітігнаф сфук!.. І ще (Маульвюрф вимовляв «штше») — я снайшов отин цікавий хіт… я мушу с фами потілитися…»

Шлойма й Ізабелла приголомшено подивились на режисера. «Цікавий хід» у день прем'єри, коли все вже підготовано, багато разів перевірено, підігнано й відшліфовано. Тоді це має бути і справді щось надзвичайне, або незвичайне. Тим часом Маульвюрф підвівся з-за столу.

«Тож мусите йти сі мною!» — прорік він досить велично й попрямував до дверей.

Ізабелла підвелась зі стільця і трохи повагавшись, все ж залишила свою сумочку, повісивши її на спинку. Шлойма пішов останнім. Маульвюрф котився попереду й натиснувши кнопку ліфта, вже озирався на актрису й драматурга. Коли двері ліфта зійшлися за ними, гостьовий (запрошений) режисер дістав з кишені маленького ключика і встромив його в одну з кнопок на панелі, знайшовши відповідну шпарину. «Дивно, я ніколи не звертав уваги на те, що у ліфті театру є ще й така кнопка», — подумав Ецірван, спостерігаючи ці маніпуляції. Тим часом кабіна ліфта рушила униз, та рухалась трохи довше, ніж звичайно, їдучи до першого поверху.

«Ми їдемо у підвал…» — чи то ствердно, чи запитально промовила Ізабелла, пускаючи очі під лоба й перебігаючи поглядом зі Шлойми на Маульвюрфа й навпаки. — «Навіщо?»

«Так!» — Маульвюрф усміхнувся. — «Я маю вам щось (штшьось) покасати. Тсе і є мій неспотіваний хіт. Закольотники у тругій стсені с'являтимуться не з-за лаштункіф, а с-піт семлі, с-піт сцени. Я тсе притумав уночі…» — режисер змовницьки зиркнув на Шлойму. — «Після того, як пішоф від тебе.»

«Ти ще міг думати про постановку?» — Шлойма не прикидався, він був щиро здивований.

«Я уфесь час тумаю про тсе.» — Маульвюрф прибрав посмішку з обличчя, а ліфт зупинився і відчинився.

Перед ними лежав підвальний коридор, давненько і брудненько штукатурений, з запилюженою цементною підлогою. Режисер впевнено пішов уперед,