Самостійна дірка [Остап Вишня] (fb2) читать постранично, страница - 17

Пілсудському, і французам в Одесі, і румунам, і туркам, і японцям «Зелений клин» продавали, і мадярам, і гітлеро-гестапівцям; тепер оце новим панам за долари продалися. У мене просто голова тріскає, кому ми ще не продавалися!

— Як кому? — крикнув Бандера.

— Ну, а кому? — спитав Левицький.

— Готтентотам! Ось кому!

— Готтентотам? Так готтентоти далеко! Аж на півдні Африки!

— Аби гроші! То нічого, що далеко! — буркнув Бандера.

— Готтентоти — бідні! Що вони можуть дати? — встряв у суперечку Шмуляк.

Продаватися готтентотам не погодилися.

— Ну, тоді тільки чортові! — махнув рукою Левицький.

Ухвалили продатися чортові.

Треба не забувати, що дія відбувалася в англо-американській окупаційній зоні, а там чорти єсть.

Послали делегацію до Вельзевула, найголовнішого чорта.

Вельзевул якраз ратиці чистив, у новорічний похід збирався.

Чортеня-джура доповіло Вельзевулові:

— Делегація з самостійної дірки до вас прийшла продаватися!

— Оце оті запроданці, зрадники, шахраї, гестапівці, що ото торгують Україною та чоботи всім, хто п'ятаки дає, лижуть? — спитав з обуренням Вельзевул.

— Ага! — каже чортеня-джура.

— Гони їх, мерзотників, у три потилиці. Щоб і духу їхнього тут не було! Я не гестапівець. Я — чесний чорт! Та мені на них плюнути противно! Гони!

Вигнав чорт делегацію.

…Верховні правителі самостійної дірки вирішили і в наступному 1947 році, коли пощастить врятуватися від шибениці, лизати чоботи тому пану-хазяїнові, який більше заплатить.

«Тепер я турок — не бандит»

Одного дня в самостійній дірці українських хтобільшедасть-націоналістів, що, як ми знаємо, розташувалася тепер на тамтешній зоні окупації Німеччини, трапилася незвичайна подія.

Зібрався на засідання самостійно-дірчастий провід: Мельник, Левицький, Шмуляк та інші дірководи.

А Бандери не було…

Сиділи всі й чекали на найголовнішого…

Коли ось одчиняються двері і входить, — хто ж би ви думали?

Входить турок…

Справжнісінький турок: у червоній фесці, в широчезних, аж до кісточок, штанях, у зубах люлька…

Входить, руку до лоба притулив та й каже:

— Слава аллаху!

Всі аж попідскакували.

А турок до них:

— Чого ж ви мовчите? Слава аллаху, кажу!

Коли це Мельник:

— Степан?! Тю! Чого це ти на турка перевернувся?!

По голосу Мельник упізнав, що то таки справді був не турок, а Степан Бандера власною персоною…

Всі до нього попідскакували:

— Та невже?! Та як? Та чому? Чому в турецькому вбранні? Невже справді змагометився?

Бандера на всіх подивився, похитав головою:

— Політики називаєтесь?! Державні мужі, а здогадатись кебети нема!

— У чім справа?

— Ех ви! Газети читаєте?

— Читаємо!

— Погано, виходить, читаєте! Читали про те, що американський президент Трумен дає Туреччині та Греції допомогу 400 мільйонів доларів?

— Читали!

— Так і тепер не здогадуєтесь? От тепер я й напишу Труменові, що ми, мовляв, турки, що опинилися в «переміщених» особах, щоб і про нас не забув… Я вже й паспорта дістав, що я не Бандера, а Бандер-паша! Розкумекали?

— Ой, голова! Ой, голова! — всі до нього.

— Та це ще й не все!

— А що ж інше?

— Та те іще! Тобі, Шмуляче, на грека треба перевернутись! Зараз же біжи на барахолку, діставай грецьку одіж та тоді за грецьким паспортом… Ти ж знаєш, де паспорти продаються.

— Знаю!

— Ти будеш тепер переміщеним греком на прізвище Шмулякопопуло… Розумієш?

— Розумію!..

— Я напишу Труменові, щоб не забув переміщених турків, а ти напишеш, щоб і переміщених греків не минув своєю милостю! О! А то хоч і тепер ми в переміщеннях ходимо, та що з того? Тільки на шмат ковбаси й вистачає! А то — спеціальна допомога! Це тобі не субсидія!

— А самостійна й ні від кого не залежна ненька наша Україна ж як? — несміливо промимрив Мельник.

— «Україна»! «Україна»! — гримнув Бандера. — Де гроші, там і самостійна Україна! Давав Гітлер — була гітлерівська самостійна Україна, дає Англія — англійська самостійна Україна. Так ви самі розумієте, що мало! Поробимось турками та греками, може, буде грошовитіша греко-турецька самостійна Україна! Розуміти треба!

— От голова! Ну, й голова! — гаркнули хором дірководи.

Тридцять срібних (Історична розвідка)

I

Був колись, як ви знаєте, недоброї, бородатої пам'яті, професор Грушевський.

Він науковими своїми розвідками остаточно й переконливо довів, що ота мавпа, від якої, за Дарвіном, пішла людина, — так мавпа та була з українців.

І що ви гадаєте, і могло буть, бо при розкопках недалечко од річки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено дві волосини — одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина — з правого в тої мавпи вуха, а блакитна — з лівого.

Проти фактів не попреш.

— А що ж уже говорити про скіфів, половців, татар і т. д.? — гостро науково запитує професор Грушевський.

— Вони теж були --">