Бояриня [Леся Українка] (fb2) читать постранично

Леся Українка
Бояриня

I

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б i й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цiлої стiни. На рундуку стiл, дзиглики, на столi прилагоджено до вечерi. Стара П е р е б i й н и х а дає останнiй лад на столi, їй помагає дочка її О к с а н а i с л у ж е б к а.

Через садок до рундука iдуть П е р е б i й н и й i С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбраннi, хоча з обличчя його видко одразу, що вiн не москаль.

П е р е б i й н и й (до гостя)

Моя стара управилась хутенько!

Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарi балачки провадили.

П е р е б i й н и х а

(зiходить трохи з рундука назустрiч гостевi)

Боярине, прошу зажити з нами хлiба-солi.

С т е п а н (уклоняючись)

Рад би, шановна панiматко, та не смiю, коли б не гнiвались старi бояри, - я й так уже давно вiд них одбився.

П е р е б i й н и й

Про них ти не турбуйся. Пiдкоморiй

їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: "Я сам, - кажу їм, - щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давнiй приязнi до його батька, хотiв би пригостити в себе в хатi.

Вiн молодик, йому ще не пристало на бенкети великi учащати".

Боярам, видко, вже запах медок та варенуха, отже, роздобрились та й мовили: "Нехай собi п а р н i н к а сидить у тебе хоч i до вiд'їзду.

Навiщо вiн нам здався?"

С т е п а н

От спасибi, панотченьку!

(Зiходить на рундук з господарями).

П е р е б i й н и й

Я джурi накажу, нехай перенесе твоє манаття до нас, та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри.

С т е п а н

Боже!

Такий полон милiший од визволу.

П е р е б i й н и х а (до Оксани)

Пiди лиш, доню, там пошли Семена.

(Оксана виходить i незабаром вертається).

С т е п а н

Якби лиш я не став вам на завадi…

П е р е б i й н и х а

Ото б таки! Ще в нас у хатi стане для гостя мiсця!

П е р е б i й н и й

Ти, синашу, в мене забудь всi церегелi. Таж зо мною небiжчик батько твiй хлiб-сiль водив, укупi ми й козакували.

(Садовить Степана (сам сiдає при столi. До Оксани).

Дочко, ти б нас почастувала на початок.

(Оксана наливає з сулiйки двi чарки - батьковi й гостевi).

О к с а н а

Боярине, будь ласка, призволяйся.

С т е п а н

(узявши чарку, встає i вклоняється Оксанi)

Дай боже, панночко, тобi щасливу та красну долю!

О к с а н а

Будь здоровий, пивши.

(Степан, випивши, знов сiдає. Оксана частує батька.

Всi вечеряють).

П е р е б i й н и й (до Оксани)

А вiн спочатку не пiзнав тебе, ти знаєш? Запитав: "Яка то панна у першiй парi корогву несе?"

О к с а н а (усмiхаючись i поглядаючи на Степана)

Коли?

П е р е б i й н и й

Та отодi ж, як ти на трiйцю в процесiї мiж братчицями йшла.

С т е п а н

Ти завжди носиш корогву?

О к с а н а (з певною самовтiхою)

Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi.

П е р е б i й н и й (жартiвливо пiдморгнувши)

Се вже тобi не та мала Оксанка, що ти, було, їй робиш веретенця.

О к с а н а

Тi веретенця й досi в мене є…

(Замовкає, засоромившись).

С т е п а н (втiшений)

Невже?

О к с а н а

(перебиваючи нiякову для неї розмову. До матерi)

А де се, мамо, наш Iван?

П е р е б i й н и х а

Та де ж? На вулицi мiж товариством.

I в а н

(Оксанин брат, молодий козак, увiходить з будинку).

Ба нi, я тут. Давайте, мамо, їсти.

П е р е б i й н и х а

Ти б уперед хоч привiтався з гостем!

I в а н (сiдаючи, недбало)

Ми вже вiталися там, коло церкви.

П е р е б i й н и й

Вiн буде мешкати в нас до вiд'їзду.

I в а н (так само)

От як? Що ж, добре… Слухай-но, Оксано, ця страва вже простигла, принеси свiжiшої.

О к с а н а (уражена його недбалим тоном)

Служебка зараз прийде, то й накажи їй.

I в а н

Ба, яка ти горда.

(До Степана).

У вас там на Москвi, либонь, дiвчата так бришкати не смiють?

С т е п а н

Я московських дiвчат не знаю.

О к с а н а

Як же се?

С т е п а н

Я, власне, недавнє на Москвi. Поки ще батько живi були, я в Києвi, в науцi, при Академiї здебiльше пробував, а вже як батько вмерли, я поїхав до матерi на помiч.

П е р е б i й н и х а

Чом ти лiпше сюди не перевiз матусi?

С т е п а н

Трудно.

Нема при чiм нам жити на Вкраїнi.

Самi здоровi, знаєте, - садибу сплюндровано було нам до цеглини ще за Виговщини. Були ми зроду не дуже так маєтнi, а тодi й тi невеликi добра утеряли.

Поки чогось добувся на Москвi, мiй батько тяжко бiдував iз нами.

На радi Переяславськiй мiй батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вiрне.

I в а н

Мав кому держати!

Лихий їх спокусив давати слово!

П е р е б i й н и й

Тодi ще, сину, надвоє гадалось, нiхто не знав, як справа обернеться… а потiм… присягу не кожне зрадить…

I в а н (iронiчно)

Та певне! краще зрадити Вкраїну!

С т е п а н (спалахнув, але стримався)

Не зраджував України мiй батько!

Вiн їй служив з-пiд царської руки не гiрш, нiж вороги його служили з-пiд польської корони.

I в а н

Та, звичайне, однаково, чиї лизати п'яти, чи лядськi, чи московськi!..

С т е п а н

А багато було таких, що самостiйно стали?

П е р е б i й н и й (до Iвана)

Сутужна, сину мiй, вкраїнська справа…

Старий Богдан уже ж був не дурнiший вiд --">