За чарівною квіткою [Олесь Павлович Бердник] (fb2) читать постранично

Олесь Бердник За чарівною квіткою

Малюнки Г. МАЛАКОВА

ВАСЯ ЗДОБУВАЄ ПЕРЕМОГУ

Вася вибіг зі школи і, підстрибуючи, помчав через молоду посадку ялинок, на ходу збиваючи палицею блакитні головки еону. Лівою рукою він недбало затиснув табель успішності, який йому тільки що видав учитель. Радість розпирала груди Васі. Не тому, що оцінки в табелі були високими. Навпаки, там були майже одні трійки!.. Хлопець був щасливий тому, що нарешті вирвався «на волю», тому що завтра він їде в Синявку до діда Левка…

Вася підстрибнув, перевернувся через голову, аж закурів пісок, і з’їхав з горба в долину. Схопився внизу на ноги, задоволено засміявся. Надокучливі уроки залишилися позаду! Попереду — весела подорож, пригоди, а може, й нові товариші…

В долині розкинувся широкий колгоспний двір. Майже біля посадок стояла кузня. З високого, закоптілого димаря струмився прозорий димок. Вася зупинився, потім якось несміливо, бочком, підступив до кузні, звідки чувся приглушений гомін людей, м’яке фуркотіння вентилятора. Зайти чи не зайти? Треба обов’язково зайти! Все одно розмова відбудеться, якщо не тут, то дома!

Чого ж так вагався Вася, котрий, як говорили малюки з першого і другого класів, нічого не боявся? Батька, свого батька Трохима Левковича — сільського коваля, добродушного, тихого чоловіка! Погляду його м’яких сірих очей не витримував син. Він починав в’юнитись на місці, бігав очима по кутках і, нарешті, ревів на повний голос. «Мов пароплав на Дніпрі», говорили сусіди.

Згадавши це, Вася вже хотів повертати геть від кузні, щоб відкласти до вечора неприємну розмову, але раптом два помічники батька — Микола і Семен — хутко винесли з кузні надвір колесо до воза з паруючою новою шиною. Семен оглянувся, помітив Васю, крикнув:

— Трохиме Левковичу! Ваш прийшов!

Діватись було нікуди. Вася ступив до кузні, непевно посміхаючись. Темна постать зробила крок від ковадла в смугу світла. Це був батько. Він поправив засмальцьований фартух на грудях, провів шорсткою п’ятірнею по неголеній щоці, вп’явся добрими сірими очима в обличчя сина і з висоти двометрового росту прогримів:

— Ну, герой, показуй…

Вася, хлюпнувши носом, подав табель батьку, а сам утупився в маленький язичок полум’я, який тремтів над червоно-чорною купкою вугілля на горні. Він млів від чекання. Ось зараз почнеться найнеприємніше!..

Дійсно, батько мовчки склав вчетверо табель, подав сину, взяв до рук молоток. Микола і Семен з докором подивилися на хлопця. Вася не знав, куди подіти очі.

— Ну?.. — нарешті почувся розкотистий голос Трохима Левковича.

— Тату…

— Що, тату? До яких пір ти будеш носити мені трійки в табелі? Мені соромно учителям в очі дивитися! Що з тебе вийде, шалапута шмат?

— Тату… — намагався син перебити батька.

Але коваль безжалісно гримів:

— Мовчи! Якби мати твоя була жива — вона б вигнала тебе з дому… Отак ти надії виправдовуєш?..

Ніс у Васі скривився набік, очі заморгали. Ось-ось він заплаче! Але хлопець побачив іронічні погляди Миколи і Семена, вчасно схаменувся і, витерши носа рукавом, твердо поглянув на батька.

— А нащо мені п’ятірки? Я буду мандрівником…

Батько зневажливо махнув велетенською мозолистою рукою, включив вентилятор, поклав до горна здоровий шмат заліза.

— Мандрівник! — їдко сказав він. — Що ти знаєш для того, щоб стати мандрівником?..

— А для цього треба бути тільки сміливим і загартованим, — авторитетно відповів Вася, радіючи від того, що гроза пройшла.

Батько розвів руками, безпорадно поглянув на помічників.

— Ну, що ти йому скажеш? Меле таке, що на голову не натягнеш!.. Зрозумій же, куряча твоя голова, що всюди потрібні знання!.. Гній тільки зможеш ти на поле возити, якщо на трійки будеш учитися!

— Та й для цього треба знати, як запрягти коня, як поводитися з ним, — єхидно вкинув слово Семен.

— І агротехніку не завадить знати, — додав Микола, — щоб класти гною стільки, скільки треба…

Хоч і образливо було Васі слухати такі розмови, але від душі у нього відлягло. Хай собі балакають! Він знає, що мандрівником буде обов’язково!

— Ну от що, — почувся голос батька, і Вася здригнувся від несподіванки, — на перший раз кара тобі буде така: не поїдеш до діда! Будеш ціле літо повторювати…

— Як це? — не зрозумів Вася, кліпаючи повіками.

— А ось так! Не поїдеш — і все… Годі з тобою панькатися! А наступного року побачимо…

Вася на хвилину вражено замовк, все ще не розуміючи, до чого воно йдеться. Потім збагнув, що всі мрії про мандрівку літом розвіюються в дим, і клубок образи підступив йому до горла. На віях заблищали сльози.

Батько помітив ті блискучі краплі, сердито засопів і, вихопивши кліщами синьо-білий шмат розпеченого --">