Наукова філософія. Короткий курс для початківців [Др Микола Марк Михайловский] (fb2) читать онлайн

Наукова філософія. Короткий курс для початківців. UA.

Modern scientific phylosophy

Огляд праць д-ра Миколи Марка (Михайловського) з наукової філософії та космічно-

філософської науки (науково-космічної філософії).

(з вибраних опублікованих праць 2000-12років).

Філософія – це мислення і ось сьогодні людина вкотре домислилась до того, що пора вже даній

премудрості остаточно стати наукою. Мислення заради істини і мислення з позиції істини? Наукова

філософія дає такий шанс.

Є філософствування, класична (донаукова) філософія і наукова філософія.

У період росту тероризму, релігійного фанатизму та екстремізму, наукова філософія постає

чи не єдиною багатовекторною системою знань, спроможною не лише осмислено, по-науковому

точно показати кожній релігії та релігійній течії уготоване Всевишнім місце, але й здатною

переконливо відвести цю кожну течію до початків глобалізації-інтеграції людства планети.

Як філософія наукова філософія слугує для передбачення і перетворення дійсності в інтересах

суспільства, але як наука, ця філософія має не лише пізнавати закони дійсності в інтересах

практики (відображати дійсність в суспільній свідомості), але й більше – по-науковому виважено,

уяснивши істину, скеровувати людство в гармонію Всесвіту.

Сучасна наукова філософія виступає важливим компонентом науково-технічного прогресу,

деякою мірою його рушійною силою, адже саме для цієї науки характерні випереджаючі темпи

розвитку порівняно з розвитком техніки та виробництва.

Повязуючи дійсність з аспектом гармонії, виводячи абсолют Істини саме з «абсолюту гармонії»

та з самої себе, ставлячи Істину над суєтою, не слід забувати найголовніше – достовірність науки

постає з її наближення до істини.

Філософії, як сфері духовної свободи, притаманне розмаїття підходів, методологій, теоретичних

побудов, але плюралізм не може знищити основу наукової філософії – Абсолютну Істину.

Наукова філософія – це на кінець-то осягнене людським інтелектом істинне Всезагальне буття

всього сущого (за щирості уяснення істини антропоцентрично-антропокосмічне поєднання у

підході).

Є істина, а решта – суєта. Велична істина в безмежності форм різноманітної суєти.

Щоб стати вільним слід уяснити істину. Істина веде до Бога. Бог веде до істини. Всесвіт

пізнається за необхідності уяснення істини. Пізнаючи Всесвіт, ми наближаємось до Бога і до істини.

Істина надає спільність. Істина впливає на перебіг існуючого. Істина в гармонійному зв’язуванні всіх

процесів та явищ.

Є істинність божественного Всесвіту, вона ж – Божа всесвітність Істини, або – всесвітня

істинність Бога і через Всесвіт, поняття істини, визначення Абсолютного Розуму логічно випливає,

що цим Абсолютним Розумом є Бог.

Завдяки своєму бутті Всесвіт і Бог пізнаваємі. Істину не можливо пізнати повністю, вона не об’єкт

(як, наприклад, Всесвіт у своїй абсолютній цілісності), вона – поєднання, вона – істина де-факто, й

умови поставила вона.

Свідомість для свідомості – це неможливо. Матерія для матерії є позасвідомим обмеженням.

Матерія і свідомість існують за своїми «внутрішніми» законами, але на рівні субстанції буття вони є

взаємозалежними і однаковими по значущості.

Істина = Всезагальне Буття < матерія/свідомість

На рівні абсолютів:

Істина = Всезагальне Буття < Всесвіт/ Бог (Абсолютний Розум)

Дивлячись на формулу істини, ми почасово усвідомлюємо стан буття. Для нас ним є найперш

суспільна формація разом з нами і все нас оточуюче. В більш ширшому розумінні – це буття

Всесвіту. В ньому є матерія і свідомість. З матерії і свідомості постало життя на Землі. Все

взаємодіє, суперечиться, формує поняття Абсолютної Істини і цілком логічно виділити в його

існуванні форми або стани – хаос і порядок. Простуючи від одного стану до іншого і навпаки,

відбувається рух буття, змінювальність.

Буття вбирає в себе співвідносний рух матерії і свідомості й у такому сумованому загалі постає

Абсолютна Істина. Це філософська формула. Узагальнення, яке підтверджує, що простуючи від

хаосу до порядку і навпаки, буття має немов незліченну кількість (і якість) станів.

Наша свідомість змінюється і разом з тим матерія також змінюється.

У все охватної свідомості Всесвіту є періоди найбільшого розвитку та занепаду. Її всеохватність

включає в себе й розвиток нашої свідомості.

Людство є співучасником єдиного процесу існування і на даному етапі свого життя ми

забезпечуємо еволюцію. Наш куточок Всесвіту має свої проблеми і ми задіяні для їхнього

вирішення.

На відміну від людського буття Всезагальне Буття існує завжди. Воно не може бути нульовим.

Всезагальне Буття вічне завдяки вічній матерії та вічній свідомості. Якщо вічність матерії не

викликає жодного сумніву, то свідомість вимагає постійних доказів своєї вічності. Стан буття

відповідатиме хаосу - коли матерії повно, а свідомість знаходиться на рівні здатних до

самоорганізації частинок, які можуть існувати в фізичних інформаційних середовищах.

Нульове значення не може бути на місці позначення матерії, свідомості чи буття. Буття не буває

нульовим. І матерія. І свідомість. З нічого не може появитись щось. Щось не може перейти в ніщо.

Відповідно до алгебри множин та алгоритмічної культури максимально можливе значення –

двійка, мінімальне – одиничка. Це чисто умовні величини.

Вічна матерія і вічна свідомість у різні періоди набирали різного – від максимального (двійка) до

мінімального (одиничка) – значення.

Істина = 1 (стан буття)<1(свідомість)/2(матерія)

Або

Істина = 2(стан буття)<2(свідомість/1(матерія)

Що означає:

1) При мінімальному значенні стану буття (хаос) матерія набуває максимального значення, а

свідомість – мінімального;

2) При максимальному значенні стану буття (порядок) матерія набуває мінімального значення,

а свідомість – максимального.

При хаосі свідомість не може бути максимальною і навпаки – при порядку матерія не може

набирати максимальної сили. Таке не можливо. Свідомість (інформаційна інтродукція, генетичний

код… тощо) слугує для впорядкування матерії (абсолютизованої, еклампсованої матерії).

Істина в тому, що істина є і істина в тому, що істина абсолютна.

Щоб вірно усвідомити закони теорії істини треба піднятись над суєтою, натомість теорія істини

справджується серед суєти.

Все прогнозується. Все взаємозалежить. Тому, міняючи численний ряд значень від 2 до

1 і навпаки, можна сформувати відповідну шкалу (гратку), вивести пропорції та

отримати відповідні значення.

У відповідний час, коли вже матерії було багато, Бог вдихнув у людину дух (придав логічну ідею

її існуванню) і вона, грішна, почала логічно думати та боротись за своє існування. Стан буття

(немов акумалюючий, нейтралізуючий центр) змінюючись і надалі змінювався. Відбулось людське

трактування Бог > Всесвіт > Істина (Бог – це Всесвіт – це істина). Тому ми й живемо. Тому думаємо і

по-своєму впливаємо на матерію. Наша свідомість має нашу матерію. Інша свідомість має іншу

матерію. Нескінчена матерія має нескінченну свідомість. Істина як була, так і є. І Бог. І Всесвіт.

Формула істини доказує не лише те, що свідомість існує вічно, а й дає підстави для

твердження про незнищувальність свідомості. На практиці це означає віру в майбутнє людства

– випереджаючи невідворотню загибель Землі, наш інтелект зуміє перенести нашу

матеріальність на інші планети. І випливаючи з цього шокуючи запитання: «Невже до нас таке

ніким не практикувалось?». Відповідь очевидна.

Абсолютна Істина немов надала людині для користування суб’єктивні похідні – достовірність,

вірогідність, ймовірність, а право на вищу (справжню) істинність залишила за собою навічно.

Якими б факторами та засобами інтелектуальної пізнавальної діяльності не володіла людина,

вона ніколи не явить повну істину з притаманними їй характеристиками.

Всесвіт дається людині до пізнання на рівні своїх «істинних достовірностей», в своєму бутті.

Бога також можна пізнати завдяки можливому, посередництвом його буття. Однак, у остаточно-

заключній формулі істини (серед абсолютів) і Всесвіт, і Бог лише уяснюються у своїй величі.

Фактор руйнації закладений в буття разом з механізмом інформаційної інтродукції і старіння

нашої суспільної свідомості є дещо відмінним у часі від старіння оточуючої нас матерії. Старіти

наша свідомість почне пройшовши шлях відносної вічності. Ми можемо передати своє поступово

оновленій свідомості, новому життю, і, паралельно, здатні вдосконалювати свою сутність. Про це

ще рано говорити, адже людство ще не усвідомило всю повноту відповідальності. Інтелектуальна

еліта людства повинна першою уяснити покладену на неї історичним розвитком місію. В

протилежному випадку наслідки катастрофічні для людства (ми не єдині і з нашим знищенням

свідомість не пропаде).

Свобода – продукт всезагальний. Свобода – це заряджений у кожне існування стимул

Всесвіту. Чим більш інтелектуально розвинутою є суспільна свідомість, тим вона

більше наповнена свободою. Свобода є гарантом інтелектуального розвитку, який, у

свою чергу, є гарантом свободи.

Математично-філософське розв’язання системи взаємодії матерії та свідомості вселяє надію,

адже, враховуючи дані з періодичної системи хімічних елементів та оперуючи здобутками інших

сучасних теорій, можна отримати наукову перспективу розвитку.

Кінечність, отримана з боку істини, не знищує тягу до пізнання, а навпаки – придає необхідну

аргументацію, консолідує сили, назавжди поєднує справжню науку з істинною релігією. Мета

шляхетна – розвиток свідомості і саме тут стає зрозумілим значення істинного й хибного, бо

найголовніше в тому, що абсолютність істини в абсолютній гармонії Всесвіту й Всезагального Буття,

а це важливо не тільки для людини.

Факт поєднання і взаємодії ні абсолют Бога, ні абсолют Всесвіту не обмежує. Випливаючий з

цього закон гармонії, на рівні Всезагального Буття, надає аргумент функціям їхнього абсолюту.

Вони настільки поєднанні, що існують взаємно і для істини є сутністю Всезагального Буття. Чогось

іншого ані попереду, ані позаду немає. Є те, що є. Ми в ньому і воно довкола нас разом з нами.

З взаємодії матеріальної природи і суспільства випливає більш ширша взаємодія, яка

узагальнено усвідомлюється як єдність та протистояння матерії та свідомості. Кожна свідомість

залежна від матерії і навпаки – кожна матерія залежна від свідомості. Ця залежність у гармонії, в

процесі розвитку, поєднанні та існуванні. Матерія, як і свідомість, може розвиватись і постійно

розвивається за своїми, конкретними законами, але узагальнюючись у своїй концептуальній формі,

вона узалежнюється від свідомості. На найвищому рівні розвитку взаємозалежність майже не

спостерігається і лише через гармонію даний факт не викликає опротестування. Сама гармонія є

струнким узгодженням частин єдиного цілого. Гармонія має логічний сенс. Вона висуває свої

вимоги й вимагає їхнього беззастережного дотримання. Гармонійне входження – це поєднання з

метою найбільш вигідного існування й перспективою подальшого розвитку. Гармонія забезпечує

ефект найкращої якості. Гармонія гарантує існування й розвиток. Недосконалий витвір свідомості

не може тривало існувати в гармонійному матеріальному середовищі і шляхом трансформування в

інше (або інші) постане в новій, вже приємливій якості. Всі без винятку наявні процеси якщо не

гармонізуючі, то вже точно дезгармонізуючі. Існуюче на основі гармонії Всезагальне Буття фактом

свого існування сприяє гармонійному перебігу всіх процесів і явищ, а так як це буття є єдиним і

лише суб’єктивно розділяється на достовірне при конкретному відтворені конкретними

свідомостями, то, зрозуміло, що гармонія існує для усіх матеріальних і свідомих об’єктів, і виходячи

з цього – для Всесвіту та Бога. Абсолют істини є зрозумілим з гармонії Всезагального Буття. Для

людини закон гармонії є найосновнішим. Ми гармонійно співіснуємо з природою і маємо

гармонійно розширити сфери своєї діяльності у Всесвіті. Чим далі, тим суворіше з нас питатиме

гармонія. Ми пізнаватимемо глибини, а там вірно зрозуміти гармонійну регуляцію досить важко.

Через невходження ( закон входження) в гармонію Всесвіту людство може загинути. Достатнє

існування та розвиток можливі лише за всебічної гармонії між собою, між собою та світом.

У Всесвіті присутня духовна суть, яка спрямовує розвиток шляхом еволюції і потенціал розвитку

є невідємною властивістю самої матерії, яка, стосовно неї, одночасно є немов рушійною силою, що

завдає імпульс еволюції космосу.

У відношенні до конкретної свідомості всі інші свідомості (як і матерії) мають своє «інобуття». На

рівні буття між ними може відбутись взаємодія. На рівні буття Всесвіту між ними обов’язкова

існуюча взаємодія. У Всезагальному Бутті все існуючи взаємодіє між собою.

Руйнування притаманне всьому, що не є істинним. Фактор руйнування існує і для матерії, і для

свідомості ( фактор руйнації). Щоб уникнути руйнацію абсолют постає з багатоманітної безлічі

мінливого достовірного.

Вся без винятку сучасна наука, в частині-іпостасі її фундаментальних фізичних

теорій, підійшла до того рубікону, коли будь-які спроби розгляду досліджуваних об’єктів

(для космології – це Всесвіт як ціле), поза їх віднесенням до цілої співмірності та до

розуміння основних принципів «матеріально-свідомої» (і усвідомленої) гармонійної

взаємодії, стають однозначно безперспективними та неповноцінними. В такому ракурсі та

за таких основ наукова філософія здійснила справжній переворот в сучасному світобаченні (на

користь даного твердження хоча б говорять парадокси, що виникли в квантовій космології та

спроби в інфляційній космології).

Взаємозвязок живого та неживого, його поєднання та протистояння, по-своєму досліджуваний у

кібернетиці, в черговий раз дає можливість науковій філософії наполягати на буттєвій єдності

свідомого й матеріального, на об’єктивній наявності їхніх потенцій, на абсолютизації цих потенцій та

на специфічному протистоянні матеріального й свідомого.

Без ідей космізму наукова філософія була б неповною, без наукової філософії космічна

ідея космічної філософії не постала б на достатньому рівні. Всебічне, розковане

осмислення космосу (К.Е.Ціолковський – М.Г.Холодний – В.Вернадський – Ю.Кондратюк (Шергей) –

Янгель) – це з космічної філософії, науковий підхід до Всезагального Буття – це з наукової

філософії.

Істина – в науці, а наука категорична – «є істина, а решта – суєтня». Наукова філософія істинна

у своєму підході до істини і повною мірою суб’єктивна як галузь наукових знань у решті

потрактувань. Класична філософія – це філософія прийнятностей. Це філософія добору. На все

про все у неї заготовлена нехай і не чітка, але все-таки відповідь. Концепційний підхід класичної

філософії відрізняється від такого у науковій філософії і це дає підставу відокремити наукову

філософію в окрему галузь знань.

Істина робить людину вільною. Істина визначається як свобода, свобода бути самим

собою. Наповнення свободою усвідомлюється лише з ходом інтелектуального розвитку.

І

Істинне буття – це існування, яке відповідає власній суті.

З взаємодії «матерія/свідомість» випливає, що для людства основною ідеологією постає

інтелектуалізм і саме в інтелігентній (гармонійній, толерантній) формі запровадження, тому наукова

філософія апелює до інтелектуалів (майбутніх Homo intel ectualis), рекомендує саме їм активно

(але гармонійно, толерантно) впливати на найрізноманітніші суспільні процеси.

Наука в науковій філософії пояснює все з математичною точністю – візьмеш 1,213 потенції

матерії і станеш на 1,787 свідомішим, що конкретно для нашого теперішнього розвитку означає – з

розвитком ядерної енергетики людина стала інтелектуальнішою і задумалась ( чим раз, тим

більше) над наслідками ядерної катастрофи, тоді як філософія в науковій філософії зобов’язана

прискіпливо все розтовкмачити й перевести у придатну для любителів премудростей площину. Ані

чиста наука, ані чиста філософія при цьому не применшуються, бо через поєднання уяснюють

Істину. Проблеми простої пересічної людини – це проблеми і науки, і філософії, відтак – це суттєва

проблема наукової філософії. Наукова філософія міцна завдяки науці, наукова філософія міцна

завдяки філософії.

Є Істина і є людина. Чим величніша людина, тим величніша уяснювана нею Істина.

Віддавшись на 1, 24507218 матерія забезпечила себе розвитком свідомості на 1,75492782. Це її

угарантувало. Свідомість стала гарантом матерії на цю певну величину. Свідомість сама себе

убезпечила на цю ж певну величину розвитку. Ще й стан буття змінився. Якщо нас – людей, є на

нашій планеті (поки що доступна для нас матерія) 6 млрд. чоловік і наш суспільний розвиток у

якийсь певний час гіпотетично становить 1,75492782, то, відповідно, співставивши цю умовну

величину до 6 млрд. чоловік, ми отримаємо дещицю індивідуальної свідомості. Це стандартизація.

Однак, ані вічність, ані безмежжя не мають притаманного лише завдяки суто науковому стандарту,

тому за потенції суспільної свідомості в 1,75492782, як і за будь-якої іншої потенції, кожен з нас має

свій окремий розвиток. Свій інтелект. Своє мислення. Ми – різні, але ми у даний час і в даному

просторі прив’язані до 1,75492782 загальної потенції свідомості та 1,24507218 загальної потенції

матерії. По-іншому не можливо. Наша душа не спроможна самостійно підібрати собі тіло і

народившись відразу й назавжди (тоді-то й тоді) ми не обираємо собі буття. Наша індивідуальність,

з її страхами, відчуттями, передчуттями, з її мисленням, значущістю та волею до життя (наша

тожсамість) суворо узалежнена від всезагального. Крок вправо можливий і це геніальність. Крок

вліво допустимий і це невігластво. Або навпаки. А є ще тупцювання на місці та крокування назад.

Формула Істини – це не фатум, це доля, а долю, як відомо – «возом не обїдеш». Конкретно

вникнувши в особисте, отримавши необхідну інформацію, можна давати конкретні поради індивіду

(немов за іудейською каббалою). Інше – заблудження. Наше «я» - це з категорії екзистенціалізма.

Наше «ми» - це з азів наукової філософії. Без «я» не мислиме «ми» і навпаки. Матерія всю себе

вкладає в наш розвиток і вона має право очікувати на нашу віддачу. Розвиток свідомості є

дуже складним процесом і наукова філософія була б примітивною, коли б зводила це

широкомасштабне явище лише до сухої прив’язки «матерія/свідомість». Ця взаємозалежність – це

консервативна основа (фактор Істини), тоді як сама істина завжди передбачає різноманітності на

місцях. Істина міцна у своєму непохитному абсолюті завдяки структуризації нового й нового у все

нових і нових достовірних системах. Філософія логічно обґрунтовує і наука логічно обґрунтовує. Як

наука наукова філософія схиляється на бік науки, як філософія наукова філософія схиляється на

бік філософії. Істина допомагає розставити все по місцях. На все свій час. В суперечливих

ситуаціях наукова філософія апелює до істини. Через диспонуючий дух вона задовольняється

результатами апелюючого мислення.

Можливо, що наукова філософія поки що комусь видається недосконалою, можливо, для одних

вона занадто наукова, для інших – філософська, ще для когось невигідна тим, що нібито поставила

науку вище релігій, але як наука і як філософія, а тим більше як концентрація думки в площині

наукової філософії (або як коагуляція класичної філософії та наукової філософії) вона прийнятна,

більше того – архинеобхідна. Людство зачекалось на подібну систематизовану галузь знань.

Віковічна матерія, посередництвом своєї потенції, вчить нас найнеобхіднішому. Наш

інтелект є нашою рушійною силою.

Убезпечивши себе від матерії доданою вартістю, свідомість створює з тієї ж таки матерії свій

інтелектуальний потенціал. Інформація породжує інформацію. Матерія віддає всю себе для

інформації.

Якщо матерія – це принцип (найперш для матеріалістів) та свідомість – це принцип

(найперш для ідеалістів), то істинною принциповістю є їхня взаємодія.

Однозначно, що людство нашої планети матиме безперечні переваги в Бутті Всезагальному,

якщо постане в глобалізованому, інтелектуальному, демократичному моноліті. Чим більшою є

демократія, тим вона краще сприятиме як інтелектуальному, всебічному розвитку особистості, так і

усвідомленню необхідності розширення кордонів цієї демократії, тобто процесам глобалізації.

Щодо краси і мистецтва, то вічний дух поступово передає свою вічну духовність мистецтву. Чим

більш вільною є людина, тим більш повнішим у формах виявлення є її мистецтво. Краса – атрибут

гармонії, вона гармонійна у своєму входженні.

«Піднявшись у своєму розвитку над Всесвітом і неймовірно близько наблизившись до весь час

уяснюваного Бога, всією душею відверто поєднавшись з ним, людина претензійно возвеличиться

до Боголюдини і не заспокоївшись зрозуміє, що їй найперш для порівняння з собою й уникнення

фаталізма самозаспокоєння ( і не лише тому) , потрібне зародження нової, молодої свідомості і

тому в черговий раз постане нова блакитна планета з вимагаючим еволюції новим життям…»

(«Наукова філософія», 2000рік, в-во «Марко», Україна).